– Скажіть, – питає професор Вальд, – що ви знаєте про вибухові речовини.
– Вибухові речовини... вибухові речовини... – нервово починає Прокоп, – їх вибухова сила залежить від того, що... що раптом розширюється газ, газ утворюється з далеко меншого об’єму вибухової маси... Вибачте, це неправильно.
– А чому? – суворо запитує Вальд.
– Я-я-я винайшов альфа-вибухи. Річ у тім, що вибух стається від розпаду атомів. Часточки атомів розлітаються... розлітаються...
– Безглуздя, – перебив його професор, – немає ніяких атомів.
– Є, є, є, – наполягав Прокоп. – Прошу, я... я... я... доведу вам.
– Це застаріла теорія, – бурчить професор. – Немає жодних атомів, є лише гуметали[17] 17. Ви знаєте, що таке гуметал?
Прокоп аж спітнів від ляку. Він зроду не чув такого слова.
– Гуметал? Не знаю, – ледве чутно промовив він.
– От бачте, – сухо кинув Вальд, – а ще насмілюєтеся складати колоквіум. Що ви знаєте про кракатит?
Прокоп остовпів.
– Кракатит, – прошепотів він, – це... це зовсім нова вибухівка, що... що досі...
– Як воно вибухає? Він чого вибухає?
– Від хвиль Герца, – з полегкістю сказав Прокоп.
– Звідки ви це знаєте?
– Бо він у мене сам по собі вибухнув... не було ніякої іншої причини, бо...
– Ну?
– ...його син... синтез... мені вдався при... при... при... високочастотних коливаннях. Це ще досі не ви... ви... вияснено; але я гадаю, що... що це були якісь електромагнітні хвилі.
– Були, це я знаю. А тепер напишіть на дошці хімічну формулу кракатиту.
Прокоп узяв кусок крейди і надряпав на дошці свою формулу.
– Прочитайте.
Прокоп прочитав уголос формулу. Тоді професор Вальд підвівся й нараз промовив якимсь зовсім іншим голосом:
– Як? Як?
Прокоп повторив формулу.
– Тетраргон? – швидко перепитав професор. – Плюмбум[18] 18 скільки?
– Два.
– Як це робиться? – допитувався він навдивовижу близько. – Як робиться? Як? Як робиться кракатит?
Прокоп розплющив очі. Над ним схилився Томеш з олівцем і блокнотом у руках і, затамувавши дух, дивився на його губи.
– Що? – стривожено пробурмотів Прокоп. – Що тобі потрібно? Як... як це робиться?
– Тобі щось приверзлося, – сказав Томеш і сховав блокнот за спину. – Спи, брате, спи!
IV
“Я таки ляпнув щось зайве”, – усвідомлював Прокоп яснішими клітинами мозку; але взагалі йому було байдужісінько. Йому лише хотілося спати, страшенно хотілося спати. Він бачив якийсь турецький килим, що його візерунок без кінця пересувався, зникав, мінявся. Це була марниця, а проте це видовище його чомусь дратувало, і вві сні він забажав знову побачити Плінія. Намагався уявити собі його вигляд, але замість цього з’являлась перед ним огидна перекривлена пика, що скреготіла жовтими згризеними зубами, аж вони кришились, і випльовувала їхні уламки. Він силкувався відігнати цей образ. Спало йому на думку слово “рибалка”, і ось – з’явився йому рибалка над сірою водою, з рибою в підсаці. Сказав собі “риштування” – і справді побачив його виразно, до останньої дошки й клямри. Довго він розважався тим, що придумував слова і розглядав викликані ними образи, але потім, потім уже ні за що не зміг згадати жодного слова. Скільки сили намагався він згадати хоч єдине слово або річ, та все марно. І, жахаючись власного безсилля, він залився холодним потом.
“Тут треба діяти методично”, – вирішив він, – почну все від початку, бо інакше я пропав”. І, на щастя, згадав слово “рибалка”, але перед ним з’явилася порожня череп’яна посудина з-під гасу; це було страхіття. Згадав “стілець”, а привидівся йому з дивними подробицями просочений креозотом фабричний паркан, а біля нього іржаві обручі та ріденька запорошена трава.
“Це божевілля, – сказав він сам собі з холодною ясністю, – це, панове, типове божевілля, гіперфабула угонгі-дугонгі Дарвіна”.
Тут не відомо чого цей науковий термін здався йому страшенно смішним, і він почав так голосно сміятися, що аж прокинувся.