Вона торкнулась його вуст наболілими гарячковими губами й затулила обличчя, щоб він не бачив її.
В супроводі Гольца Прокоп повернувся до лабораторії. Кожен, побачивши його, зупинявся, сходив з дороги і чим скоріше ховався за насип. Він знов узявся до роботи як одержимий; змішував речовини, що їх би ніхто й не подумав змішувати, сліпо впевнений, що вийде вибухівка; наповнював нею пляшечки, коробки від сірників, бляшанки з-під консервів, все, що траплялося під руку, понаставляв їх на столі, на підвіконнях, на підлозі, переступав через них – не було більше куди ставити. Пополудні прийшла до нього княжна, під вуаллю, закутана плащем аж до носа. Він вибіг назустріч і хотів обійняти її, але вона його відштовхнула.
– Ні, ні, я сьогодні негарна. Будь ласка, працюй; я буду на тебе дивитись.
Вона сіла на краєчку стільця, якраз посеред страшного арсеналу оксозонідних вибухівок. Прокоп швидко, із стиснутими губами, щось зважував, мішав. У колбах сичало; чути було кислий запах. Потім він з надзвичайною обережністю фільтрував добуту речовину. Княжна, склавши руки, дивилась на нього нерухомими вогненними очима. Обоє думали про те, що сьогодні приїде наступник.
Прокоп шукав щось очима на полиці з хімікаліями. Княжна встала, відкинула вуаль, обняла його за шию і міцно притиснулась до його вуст стуленими сухими губами. І так, похитуючись, стояли вони серед пляшок з нетривким оксазобензолом і жахливими фульмінатами – німа, заціпеніла пара. Та вона знову його відштовхнула і сіла, закриваючи обличчя. Ще завзятіше взявся Прокоп до роботи під її поглядом, ніби пекар, що місить хліб. А оце ось буде найжахливіша з речовин, яку людина будь-коли виробляла, нетривка, скажена, дуже чутлива олія – справжня тобі запальність і пристрасть. А оця, прозора, як вода, текуча, як ефір, теж наймогутніша і найдикіша вибухівка. Він озирнувся, куди б поставити пляшку, наповнену цією ще не названою речовиною. Княжна всміхнулася, взяла її у нього з рук і поставила собі на коліна.
Надворі Гольц крикнув до когось:
– Стій!
Прокоп вибіг з лабораторії. Це був oncle Рон, що стояв біля самої вибухової пастки. Прокоп підійшов до нього.
– Що ви тут шукаєте?
– Вільгельміну, – коротко відповів oncle Рон, – вона нездужає, а тому...
Прокоп скривився.
– Ходімо, – і запросив його в лабораторію.
– Ах, oncle Шарль, – заговорила княжна. – А йди подивишся, страшенно цікаво.
Oncle Рон уважно поглянув на неї, окинув очима кімнату і, очевидно, заспокоївся.
– Тобі б не слід тут бути, Міно, – сказав докірливо.
– Чому це? – невинно запитала вона. Він безпорадно глянув на Прокопа.
– Тому... тому, що в тебе гарячка.
– Тут мені краще, – відповіла вона спокійно.
– Взагалі, тобі не слід... – зітхнув le bon prince невдоволено.
– Mon oncle, ти знаєш, я завжди роблю те, що хочу, – вона рішуче поклала край утручанню родича, тим часом як Прокоп прибирав зі стільця якісь гримучі діазосполуки.
– Сідайте, будь ласка, – чемно запросив він Рона.
Oncle Шарль, здавалось, не дуже був захоплений ситуацією.
– Чи ми не затримуємо вас, не заважаємо працювати? – безцільно запитав він Прокопа.
– Зовсім ні, – відповів Прокоп, мнучи в пальцях інфузорну землю.
– Що це буде?
– Вибухівка. Будь ласка, он ту пляшку, – звернувся він до княжни.
– На, візьми, – сказала вона навмисне голосно.
Oncle Рон аж шарпнувся, ніби його хто шпигонув; але, щоб не дати взнаки, став дивитись, як Прокоп швидко, проте надзвичайно обережно капає чистою рідиною на грудочку землі. Він прокашлявся й запитав:
– А від чого вона може вибухнути?
– Від струсу, – відповів Прокоп, відраховуючи далі краплі.
Oncle Шарль обернувся до княжни.
– Коли ти боїшся, oncle, – сказала вона сухо, – то не чекай на мене.
Він у розпачі сів і постукав ціпком по бляшаній коробці з-під каліфорнійських персиків.
– А тут що?
– Це ручна граната, – пояснив Прокоп. – Гексанітрофенілметилнітрамін та гайки. Ось спробуйте на руці.
Oncle Рон розгубився.
– А чи не краще б було поводитися з цим... трохи обережніше? – спитав він, крутячи в руках сірникову коробочку, взяту зі столу.
– Безперечно, – згодився Прокоп і забрав у нього з рук коробочку. – Це – хлораргонат. З ним не можна гратися!
Oncle Шарль спохмурнів.
– Від усього цього... у мене складається неприємне враження, наче ви мене страхаєте, – промовив він гостро.
Прокоп кинув коробочку на стіл.