Выбрать главу

Oncle Рон глянув на Карсона, а Карсон на Рона з німим запитанням, хто має починати, і почав oncle Рон.

– Те, що ми маємо сказати, є... певною мірою... без сумніву... – Рон, як завжди, довго мулявся. Та раптом набрався духу і оголосив:

– Мій коханий, те, що ми маємо тобі сказати, – річ дуже важлива і... секретна. Не тільки в твоїх інтересах, а й навпаки... Одне слово, це була спершу її думка, а... щодо мене, то після певних роздумів... Зрештою, їй не можна заперечувати, вона уперта... і пристрасна. Опріч того, вона, здається, взяла собі в голову... Коротше, з усіх боків буде найкраще знайти пристойний вихід, – закінчив він з полегкістю. – Пан директор усе тобі пояснить.

Карсон, або “пан директор”, надів поважно окуляри. Вигляд у нього став аж надміру серйозний, зовсім інший, ніж був досі.

– Мені припала честь, – почав він, передати вам побажання наших найвищих військових кіл, щоб ви вступили в нашу армію. Себто, розуміється, на вищу технічну службу, що відповідає характеру вашої праці, і то зразу, так би мовити... в чині... Хочу сказати, що в військових сферах нема звичаю призивати до війська цивільних спеціалістів, хіба що у воєнний час, але в даному разі з огляду на те, що теперішня ситуація не дуже відрізняється від воєнної, і беручи до уваги ваше виключне значення, що особливо важливо в теперішній ситуації, і ваше особливе становище, або, краще сказати, ваші найвищою мірою приватні зобов’язання...

– Які зобов’язання?.. – хрипко перебив його Прокоп.

– Ну, – зам’явся Карсон, – я маю на увазі ваші інтереси, ваші стосунки...

– Я вам не сповідався в своїх інтересах, – гостро відказав Прокоп.

– Ха-ха! – засміявся Карсон, трохи підбадьорений цією грубістю. – Розуміється, ні. В цьому не було потреби. Просто особисті міркування, от і все. Впливове втручання, розумієте?.. До того ж ви – чужоземець... Зрештою, і це вже погоджено, – квапливо додав він. – Досить тільки вам перейти в наше громадянство...

– Ага!

– Що ви сказали?

– Нічого, лише “ага!”

– Ага, от і все, так? Досить лише подати формальне прохання, і... а, крім того... Ну, ви ж розумієте, що тут потрібна якась гарантія, адже ж так? Ви просто повинні будете заслужити звання, яке вам присвоять... Мається на увазі, що ви віддасте командуванню армії... розумієте, віддасте...

Запала тривожна тиша. Le bon prince дивився у вікно. Карсонові очі сховались за блискучими скельцями окулярів, а серце в Прокопа стискалось від жаху.

– ...що віддасте... просто віддасте... – заїкався Карсон, важко дихаючи від зусилля.

– Що?

Карсон пальцем написав у повітрі велике “К”.

– Більше нічого, – мовив з полегкістю. – На другий день ви дістанете указ... про присвоєння вам: extra statum[72] 72, звання інженер-капітана саперної служби у Балттіні. От і все.

– Себто лише тимчасово капітана, – озвався oncle Шарль. – Більшого ми не домоглись. Але ми дістали гарантію, що коли справа дійде несподівано до війни...

– Тоді через рік, – вихопився Карсон, – щонайбільше через рік...

– ...як тільки справа дійде до війни, – з ким-небудь і де-будь, – ти дістанеш звання генерала інженерних військ, що рівнозначне чину генерала кавалерії; а як зміниться, внаслідок війни, форма правління, – тоді це даватиме право на титул “ексцеленції”... ну, і, коротше кажучи, спершу– баронство. Щодо цього... нас... твердо запевнили, – тихо закінчив Рон.

– А хто вам сказав, що я б на таке погодився? – озвався холодно Прокоп.

– Боже мій, – підхопив Карсон, – а хто ж би не погодився на таке? Мені обіцяли дворянський титул; хоч я на це чхаю, але це робиться не заради мене, а заради людей. Зрештою, для вас це мало б особливе значення.

– То ви все ж таки гадаєте, що я віддам вам кракатит? – повагом промовив Прокоп.

Карсон мало не підскочив, але oncle Шарль його стримав.

– Ми вважаємо, – почав він поважно, – що ти зробиш усе... що погодишся на всяку жертву, аби врятувати княжну Гаген з її нелегального... і нестерпного становища. За виняткових обставин... княжна може віддати свою руку військовому. Як станеш капітаном, ваші стосунки будуть узаконені… цілком таємними заручинами. Княжна, звичайно, поїде і повернеться тоді, коли... коли буде мати змогу запросити члена монаршого дому бути свідком на її весіллі. А доти поки... доти від тебе залежить заслужити право на шлюб, якого ти гідний і якого гідна княжна. Дай мені руку. Не квапся, подумай добре, як учинити, в чому твій обов’язок і що ги маєш дати за нього. Я міг би апелювати до твого честолюбства, але я апелюю лише до твого серця. Прокопе, вона страждає над свої сили і принесла жертву коханню більшу, ніж будь-яка інша жінка. Та й ти страждав, Прокопе, тебе мучить сумління; але я не наполягаю, бо вірю тобі. Зваж добре, а потім скажеш мені...

вернуться

72

extra statum – як виняток (латин.).