— І хибна.
— Може, й ні. Можливо, йдеться про іншу людину.
— Що ви маєте на увазі?
— Окрім містера Геллорана, більше ні в кого не було мотиву вбивати Елізу. А от Ханну? Знаєте, у той час отець Мартін мав багато послідовників. Якби комусь із них було відомо про його стосунки з нею, про дитину, хтось із них міг приревнувати її — до божевілля — і вбити.
Я обмірковую його слова.
— Але ви не знаєте, де всі вони зараз?
— Ні.
— Зрозуміло.
Томас потирає бороду. Схоже, він щось обдумує. Нарешті каже:
— Тієї ночі, коли я шукав Ханну біля лісу, я когось бачив. Було темно, і я був на певній відстані, але він був одягнений у робочий комбінезон і накульгував.
— Не пригадую, щоб у тій справі були ще якісь підозрювані.
— Бо їх і не було.
— Чому?
— Навіщо шукати ще когось, якщо вже є вбивця, який, до всього, мертвий. Дуже зручно, не треба витрачатися на суд. До того ж із таким описом далеко не зайдеш.
Він має слушність. Це навряд чи допомогло б.
— Тридцять років — то вельми багато часу. Ви ж розумієте, що можете й не дістати тих відповідей, які шукаєте…
— Розумію.
— Чи навіть гірше. Ви матимете відповіді, а вони виявляться зовсім не тими, на які ви сподівалися.
— Це я теж розумію.
Я сідаю в автівку, і мене починає трусити. Я опускаю вікно й витягую цигарки. Пожадливо прикурюю одну. Коли я йшов до Томаса, то увімкнув на телефоні беззвучний режим. Тепер, вийнявши його з кишені, бачу пропущений дзвінок. Навіть два. Ще ніколи я не був таким популярним.
Я набираю голосову пошту і прослуховую два плутані повідомлення — одне від Гоппо, інше від Ґева. Обидва повідомляють мені те саме:
«Еде, це стосовно Міккі. Вони знають, хто його вбив».
2016 рік
Вони сидять за звичним столиком, лише цього разу, як ніколи, перед Ґевом замість дієтичної коли стоїть кухоль пива.
Не встигаю я сісти з власним кухлем, як він кидає на стіл переді мною газету. Я дивлюся на заголовок статті.
ПІДЛІТКІВ ЗААРЕШТУВАЛИ ЗА НАПАД БІЛЯ РІЧКИ
Двох п’ятнадцятирічніх підлітків допитують у справі нападу зі смертельними наслідками, який скоїли на колишнього мешканця Андербері Міккі Купера (42 роки). Їх обох затримали після спроби пограбування на тому самому відтинку дороги біля річки два дні тому. Поліція розглядає можливість того, що обидва випадки між собою пов’язані.
Я пробігаю очима решту статті. Я нічого не чув про вуличні пограбування, проте останнім часом моя голова йшла обертом від інших клопотів. Я суплюся.
— Що таке? — питає Ґев.
— Тут не сказано, що ті підлітки напали на Міккі, — кажу я. — Це все тільки здогади.
Він знизує плечима.
— То й що? Усе сходиться. Під час пограбування щось пішло не так. І книжка тут ні до чого, і ті крейдяні чоловічки. Просто двоє малолітніх бандитів захотіли легких грошей.
— Мабуть. А вони знають, як тих хлопців звати?
— Я чув, що один із твоєї школи. Денні Меєрс?
Денні Меєрс. Я мав би бути здивований, але ні. Здається, людська природа уже нічим мене не здивує. А втім…
— Схоже, тебе це не переконало, — зауважує Гоппо.
— Що саме? Те, що Денні когось пограбував? Можу уявити, що він робить якісь дурниці, щоб вразити своїх друзяк. Але вбивство Міккі…
Я сумніваюся. Це надто передбачувано. Занадто просто. Ніби нас намагаються пошити в дурні. Щось не дає спокою моїм думкам.
«На тому самому відтинку дороги біля річки».
Я хитаю головою.
— Упевнений, що Ґев має рацію. Це найбільш імовірне пояснення.
— Нинішні діти, еге ж? — Каже Гоппо.
— Угу, — повільно промовляю я. — Не знаєш, чого від них чекати.
Усі мовчать. Тиша затягується. Ми цмулимо пиво.
Нарешті я кажу:
— Міккі страшенно розізлився б, якби почув, що його називають «колишнім мешканцем Андербері». Закладаюся, він сподівався щонайменше на «успішного рекламника».
— Це точно. Ну, «колишній мешканець», напевно, не найгірша лайка, якою його обзивали, — каже Ґев, а тоді супить брови. — Досі не можу повірити, що він заплатив Хлої, щоб вона за нами шпигувала. Та ще й надіслав нам ті листи.
— Думаю, він просто хотів присмачити свою книжку, — відказую я. — А листи — це такий сюжетний хід.
— Що ж, Міккі завжди вмів вигадувати історії, — завважує Гоппо.
— І копирсатись у всякому лайні, — додає Ґев. — Сподіваймося, що це вже скінчилося.
Гоппо підіймає свого кухля.