Скривившись, він кинув відерце з крейдою.
— Начхати. Ходімо пограємо з водяними пістолетами.
Усі підвелися. Я пропустив друзів уперед, швиденько нахилився, схопив шматочок крейди і кинув до кишені.
Я ще не встиг розігнутись, як почув удар і крик. Я миттю обернувся. Не знаю, що я сподівався побачити. Можливо, як хтось упустив щось на землю або через що-небудь перечепився.
Я не відразу докумекав, що трапилося. Отець Мартін лежав на спині поміж розкиданих навколо пластянок, тарілок та розбитих пляшечок із соусами та спеціями. Він притискав руку до носа й видавав якісь дивні протяжні звуки. Над ним, занісши кулак для удару, нависала висока розпатлана постать у шортах і подертій футболці. Мій тато.
Святий Боже. Мій тато поклав на лопатки отця Мартіна.
Я стояв, заціпенівши від шоку, а тато різким гортанним голосом сказав: «Якщо ви ще раз скажете щось таке моїй дружині, присягаюсь, я…»
Останні його слова я не почув, бо якраз тієї миті батько Гладкого Ґева відтягнув мого тата вбік. Хтось допоміг отцеві Мартіну підвестися. Він розчервонівся, а з носа йому юшила кров. Його білу колоратку поцяткували червоні плями.
Він тицьнув пальцем у моїх батьків.
— Бог їм суддя.
Тато знову кинувся до нього, але батько Гладкого Ґева міцно його тримав.
— Облиш його, Джоффе.
Поруч промайнуло щось жовте, і я збагнув, що то Ніккі пробігла повз мене. Вона підійшла до свого батька і взяла його за руку.
— Ну ж бо, тату. Ходімо додому.
Він відштовхнув її руку так різко, що вона навіть легенько похитнулася. Вийняв носовичок, витер носа і звернувся до мами Гладкого Ґева:
— Дякую, що запросили, — сказав він і незграбно зайшов до будинку.
Ніккі озирнулась на гостей у саду. Мені хотілося думати, що її зелені очі зустрілися з моїми, що поміж нас проскочила іскорка порозуміння, та насправді, гадаю, вона озирнулася, воліючи з’ясувати, хто з присутніх помітив ту шарпанину, — усі, звісно ж, — а тоді обернулась і рушила за своїм батьком.
На хвильку здалося, ніби все навколо спинилося. Рухи, розмови. А тоді батько Гладкого Ґева сплеснув руками і гукнув добродушно:
— Отож, хто ще бажає велетенську сосиску?
Охочих насправді не було, але гості закивали і засміялися, а мама Гладкого Ґева підкрутила музику, зовсім трішки.
Хтось загатив мені в спину. Я аж підстрибнув. То був Металевий Міккі.
— Нічого собі. Не можу повірити, що твій старий щойно вмазав священикові.
Я теж не міг у це повірити. Я відчув, як моє обличчя спаленіло. Я глянув на Гладкого Ґева.
— Мені справді шкода.
Він розплився в широкій посмішці.
— Та ти, певно, жартуєш. Це було крутезно. Це найкраща вечірка в моєму житті!
— Едді, — сказала, підійшовши до нас, моя мама. Вона якось по-дивному силувано всміхнулася. — Ми з татом ідемо додому.
— Добре.
— Ти можеш залишитись, якщо хочеш.
Я таки хотів залишитись, але водночас не хотів, щоб інші діти дивилися на мене, як на якогось дивака, та й слухати нескінченні кпини Металевого Міккі мені теж не кортіло, тому я понуро відказав:
— Та ні, усе гаразд. — Хоч насправді все було зовсім не так. — Я теж піду.
— Добре, — кивнула мама.
До того дня я ще жодного разу не чув, щоб мої батьки перепрошували. Такого взагалі не буває. Адже це діти завжди за щось вибачаються. Проте того дня вони обоє з десяток разів перепросили батьків Гладкого Ґева. Мама й тато Гладкого Ґева були ввічливі та все таке, і запевнили, що їм немає чого хвилюватись, але я точно знав, що той інцидент їх розізлив. Утім, мама Гладкого Ґева дала мені святкового пакета зі шматком торта, жуйками «Hubba Bubba» та іншими ласощами.
Тільки-но за нами зачинилися двері їхньої домівки, я повернувся до тата.
— Тату, що сталося? Чому ти його вдарив? Що він сказав мамі?
Тато обійняв мене за плечі.
— Пізніше, Едді.
Я хотів був заперечити, хотів нагримати на нього. Адже він зіпсував вечірку мого друга. Але не зміг. Хай там як, я любив своїх батьків, а вираз їхніх облич підказував мені, що то був не найкращий час для такої розмови.
Отож я дозволив татові обійняти себе, а мамі взяти свою руку, і ми гуртом рушили вулицею додому. Раптом мама спитала:
— Хтось хоче печива до чаю?
Я силувано всміхнувся й додав:
— Так. Залюбки.