Хотів би я відповісти, що це їхнє палке бажання побачити якусь бідолашну мертву дитину було неправильним і навіть огидним, але тоді мені було дванадцять і я, певна річ, теж хотів усе це побачити.
— Аякже.
— Ну то ходімо, — нетерпляче сказав Міккі.
— Тільки візьму велосипед.
— Мерщій, — підганяв мене Гоппо. — А то ми не встигнемо нічого побачити.
— Що ви хочете побачити? — мама визирнула з-за кухонних дверей.
— Нічого, мамо, — швидко сказав я.
— Щось ти дуже квапишся подивитися на те «нічого».
— Там просто нова класна штуковина на дитячому майданчику, — збрехав Міккі. Він завжди вмів до пуття брехати.
— Гаразд, тільки недовго. Щоб до вечері повернувся.
— Добре.
Я витяг велосипеда, і ми чимдуж помчали вулицею.
— А де Гладкий Ґев? — запитав я у Міккі, який зазвичай найперше заходив до нього.
— Його мамця сказала, що відправила його до крамниці, — відповів він. — Його втрата.
Утім, як з’ясувалося згодом, то була втрата Міккі.
Частину річкового берега було відгороджено поліційною стрічкою, а полісмени не давали людям підходити надто близько. Дорослі позбивались у групки, на їхніх обличчях читалася тривога. Ми зупинили велосипеди поруч невеликої зграйки глядачів.
Насправді видовище мене розчарувало. Окрім загороджувальної стрічки поліціянти також напнули щось, схоже на зелений намет, тому розгледіти що-небудь майже не було змоги.
— Як думаєте, тіло лежить десь за отією штукою? — запитав Міккі.
— Напевно, — стенув плечима Гоппо.
— Закладаюся, що він увесь роздутий і зелений, а риби виїли йому очі.
— Гидота. — Гоппо удавано виблював.
Я пробував викинути з думок ту картинку, що її змалював Міккі, проте вона ніяк не хотіла зникати.
— Це якесь лайно, — зітхнув Міккі. — Ми спізнилися.
— Зачекайте, — сказав я. — Вони щось витягають.
Почався якийсь рух. Полісмени щось обережно витягали з-за зеленого намету. Не тіло. Велосипед. Чи принаймні те, що від нього залишилося. Він був покручений і вигнутий, покритий слизькими водоростями. Та щойно ми побачили його, як усе зрозуміли. Ми всі впізнали його.
То був яскраво червоний велосипед BMX із чорним черепом на рамі.
Щосуботи та щонеділі Шона і його велосипед можна було зустріти на вулицях міста, — якщо ви прокинулися досить рано, — коли він розвозив газети. Одначе того недільного ранку, коли Шон вийшов з дому, щоб узяти свій велосипед, він його не знайшов. Хтось викрав його.
За рік до того містом прокотилася хвиля велосипедних крадіжок. Якісь старші хлопці з коледжу цупили велосипеди і скидали їх у річку просто так, задля розваги.
Може, тому Шон і вирішив найперше пошукати його у річці. Він любив свій велосипед. Понад усе на світі. Тож коли він побачив, що з річки стирчало кермо, а сам велосипед зачепився за якісь гілки, Шон вирішив зайти у воду і спробувати витягти його, хоч усі знали, що течія сильна, а Шон Купер був нікудишнім плавцем.
Йому майже пощастило. Він уже майже вивільнив велосипед, аж тут під його вагою Шон заточився й шубовснув у річку. Враз вода сягнула його грудей. Куртка і джинси намокли та обважніли, а течія була така швидка, мовби десятки рук тягнули його на дно. До того ж було холодно. Збіса холодно.
Він ухопився за якісь гілки. Він гукав на допомогу, але було дуже рано, і жодна жива душа, навіть якийсь самотній чолов’яга із собакою на повідку, не проходив поруч. Мабуть, тоді Шон Купер почав панікувати. Бурхливий потік скував його кінцівки, і річка потягнула його вниз за течією.
Він бовтав ногами, намагаючись дістатися берега, але берег відступав усе далі, а він раз по раз занурювався з головою, замість повітря заповнюючи легені смердючою брунатною водою.
Насправді всіх цих подробиць я не знав. Про дещо довідався пізніше, дещо домислив сам. Мама завжди казала, що маю багату уяву. Саме уява допомагала мені діставати гарні оцінки з англійської, а також призводила до неймовірно реалістичних кошмарів.
Я думав, що тієї ночі заснути не зможу навіть після склянки теплого молока, яке мені перед сном дала мама. Перед моїми очима стояв зелений і роздутий Шон Купер, обліплений липкими водоростями, як і його велосипед. Не давало мені спокою й те, що сказав містер Геллоран. Карма. Що посієш, те й пожнеш.
«Якщо ти робиш комусь зло, воно зрештою повертається до тебе і дає копняка під зад. Одного дня той хлопець теж своє дістане. Можеш у цьому не сумніватися».
Проте я сумнівався. Можливо, Шон Купер і завдав комусь лиха. Та невже його вчинки були настільки погані? А як же Міккі? Чим він завинив?