Отець Мартін майже закінчив, аж раптом щось гучно ляснуло, і поривом вітру навіть здуло кілька папірців із церковним гімном. Більшість присутніх у церкві озирнулись, і я теж.
Двері до церкви були розчахнуті навстіж. Спершу я подумав, що то повернувся Міккі, а потім розгледів на світляному тлі дві фігури. Вони просувались углиб церкви, і я їх упізнав: білява подружка Вальсової Дівчини і той поліціянт, який приходив до нас додому, офіцер Томас (згодом я дізнався, що її звали Ханна, а офіцер Томас був її батьком).
На мить мені спало на думку, чи, бува, не вскочила білявка в якусь халепу. Офіцер Томас міцно тримав її за лікоть і майже тягнув за собою проходом між лавами. Церквою прокотилася хвиля перешіптувань.
Мама Міккі шепнула щось його татові. Він підвівся. Його обличчя було напружене і сердите. З кафедри озвався отець Мартін:
— Якщо ви прийшли віддати шану покійному, ми якраз збираємося йти на цвинтар.
Офіцер Томас і білява дівчина зупинилися. Він зміряв поглядом церкву і всіх присутніх. Ніхто не дивився йому у вічі. Усі принишкли, і всім було страх як цікаво, у чому річ, та ніхто не хотів цього показувати.
Білява дівчина втупилася в землю, ніби хотіла, щоб та її поглинула, як зовсім скоро вона поглине Шона Купера.
— Віддати шану? — повільно мовив офіцер Томас. — Ні, я прийшов не для того, щоб віддавати шану. — А тоді плюнув на підлогу перед самісінькою труною. — Та ще й хлопцеві, котрий зґвалтував мою дочку.
Церква до самої стелі сповнилася приголомшеними вигуками. Здається, навіть із мого рота вилетів тихенький згук. Зґвалтував?
Я не дуже розумів, що означало «зґвалтувати» (мабуть, на свої дванадцять років я був іще досить наївним), але знав, що мова про те, коли дівчину змушували до того, чого вона не хотіла, і добре знав, що це було щось погане.
— Ти брехливий виродок! — крикнув батько Міккі.
— Виродок? — гаркнув у відповідь офіцер Томас. — Я скажу тобі, хто тут виродок. — Він тицьнув пальцем у свою дочку. — Дитина у неї в животі.
Знову приголомшені вигуки. Обличчя отця Мартіна, здавалося, от-от сповзе з його черепа. Він роззявив рота, але не встиг нічого сказати, як почувся страшний крик, батько Міккі рвонув уперед і кинувся на офіцера Томаса.
Батько Міккі був невисокий, проте кремезний і досить прудкий, та ще й заскочив поліціянта зненацька. Офіцер Томас похитнувся, але втримався на ногах. Обидва шарпалися з боку в бік, зчепившись руками, ніби танцювали якийсь страхітливо дивний танок. Потім офіцер Томас вирвався й відступив. Він заніс кулак, цілячись супротивникові у голову. Хтозна-як, але батько Міккі ухилився й сам пустив у хід кулаки. Його удар досягнув поліціянта — і той відлетів назад.
Я бачив, що станеться, за якусь хвилю до того, як це таки сталося. Гадаю, усі присутні це бачили. Кілька людей зойкнули, а хтось вигукнув «Ніііі!» якраз тієї миті, коли офіцер Томас врізався в труну Шона Купера, зіштовхнувши її з узвишшя перед кафедрою, і вона з гуркотом впала на кам’яну підлогу.
Не певен, чи наверзлося мені те, що я побачив далі, адже віко труни мало б бути наглухо забите, хіба ні? Я до того, що нікому не хотілося б, аби воно ненароком посунулося, коли її опускатимуть у могилу. Але тієї миті, коли труна з оглушливим тріском гахнулась об підлогу, мені чомусь уявилося, як усередині торохтять кістки Шона Купера, а віко трішечки зсунулось, і я мигцем побачив його мертвотно-бліду руку.
А може, й не побачив. Можливо, це знову розігралася моя дурнувата божевільна уява. Усе сталося так швидко. Тільки-но труна досягнула підлоги й церкву заполонили лемент і вигуки, кілька чоловіків підбігли до неї, підняли та поставили назад на узвишшя.
Офіцер Томас присоромлено закляк на місці. Батько Міккі мав такий самий присоромлений вигляд. Він підніс руку, ніби збираючись знову вдарити поліціянта, а відтак розвернувся, упав на труну і почав плакати. Він голосно ридав, здригаючись усім тілом.
Офіцер Томас обвів поглядом присутніх. Він мав вигляд здивований, мовби щойно прокинувся з якогось кошмарного сну. То стискав, то розтискав кулаки. Він пригладив своє чорне скуйовджене і мокре від поту волосся. Під правим оком уже наливався синець.
— Тату, будь ласка, — ледь чутно прошепотіла білява дівчина.