— О котрій це було годині?
— Близько полудня. Я намагався додзвонитися до Міккі, щоб сказати йому про забутий гаманець, але він не відповідав.
Поліціянт щось занотовує.
— І після того ви подалися до готелю перевірити, чи з вашим другом усе гаразд?
— Так. Там мені сказали, що вночі він не повертався. Тоді я вирішив піти в поліцію.
Обидва знову кивають. Потім Фернісс питає:
— Яким був ваш друг того вечора?
— Е-е-е… нормальним.
— Він був у доброму гуморі?
— Начебто.
— Якою була мета його візиту?
— Чи можу я запитати, який стосунок це має до справи?
— Ви стільки років не спілкувались, і зненацька він хоче з вами зустрітися. Трохи дивно, вам так не здається?
— Люди дивні, як каже Джим Моррісон[14].
Обидвоє дивляться на мене, здійнявши брови. Одразу видно, що не фанати класичної рок-музики.
— Послухайте, — кажу я, — це просто дружній візит. Ми обговорювали різні теми, здебільшого те, чим зараз займаємося. Роботу. Нічого важливого. А тепер скажіть мені, будь ласка, до чого всі ці питання? З Міккі щось трапилося?
Здається, вони якийсь час обмірковують моє питання, а тоді Денкс закриває свого записника.
— Сьогодні було знайдене тіло, яке відповідає опису вашого друга Міккі Купера.
Тіло. Міккі. Я намагаюся проковтнути цю інформацію. Вона стає мені поперек горла. Я не можу говорити. Мені важко дихати.
— Сер, з вами все гаразд?
— Я… Я не знаю. Я шокований. Що сталося?
— Ми витягли його тіло з річки.
«Закладаюся, що він весь роздутий і зелений, а риби виїли йому очі».
— Міккі втопився?
— Ми досі намагаємося з’ясувати точні обставини смерті вашого друга.
— Якщо він упав у річку, що тут з’ясовувати?
Вони крадькома обмінюються поглядами.
— Парк «Олд Медовз» розташовується в протилежному напрямку від готелю вашого друга, чи не так?
— Ну, так.
— То що він там робив?
— Може, вирішив трохи прогулятись, аби протверезіти. А може, збився зі шляху.
— Усе можливо.
Це прозвучало скептично.
— Ви думаєте, що смерть Міккі — не просто нещасний випадок?
— Навпаки, я впевнений, що це найімовірніше пояснення. Однак мусимо перевірити й інші варіанти.
— Які, наприклад?
— Можливо, ви знаєте когось, хто хотів би зашкодити Міккі?
Відчуваю, як починає пульсувати скроня. Чи знаю я когось, хто хотів би зашкодити Міккі? Що ж, думаю, щонайменше одна людина знайдеться, але навряд чи їй до снаги розгулювати вночі парком і штовхати Міккі в річку.
— Ні, не знаю, — і трохи впевненішим голосом додаю: — Андербері — тихе містечко. Не можу уявити, хто міг би скривдити Міккі.
Обидва полісмени кивають.
— Упевнений, що ви маєте цілковиту слушність. Швидше за все, це дуже прикрий і трагічний нещасний випадок.
Як і те, що сталося з його братом, спадає мені на думку. Прикрий, трагічний і якийсь аж надто випадковий нещасний випадок.
— Нам дуже шкода, що змушені повідомити вам такі новини, містере Адамс.
— Усе гаразд. Це ваша робота.
Вони відсувають стільці. Я підводжуся провести їх до дверей.
— І ще одне.
Звісно. Завжди є «ще одне».
— Так?
— Ми знайшли у вашого друга доволі незвичний предмет. Можливо, ви зможете пояснити, що це таке?
— Спробую.
Фернісс виймає з кишені прозорий пластиковий пакет і кладе його на стіл.
Усередині я бачу клаптик паперу з намальованим на ньому чоловічком-вішальником і один шматок білої крейди.
1986 рік
— Ех ти, маловірна.
Так іноді полюбляв казати тато, коли мама не вірила, що він може щось зробити. Напевно, то був якийсь їхній «секретний» жарт, бо мама завжди по-змовницьки на нього дивилася й відповідала: «Ні, я взагалі безвірна». І обоє починали сміятися.
Гадаю, тут ішлося про те, що мої батьки не були релігійними людьми й не соромилися цього визнавати. Мабуть, тому дехто з містян вважав їх трохи підозрілими й тому так багато людей підтримували отця Мартіна в його протестах проти клініки. Навіть ті, хто розділяв погляди мами, не хотіли відкрито про це заявляти, бо це мало б такий вигляд, ніби вони суперечать Богу абощо.
Тієї осені мама схудла і постаріла. До цього часу я ніколи не замислювався про те, що мої батьки були старшими за батьків моїх однолітків (у десять років усі ті, кому за двадцять, здаються тобі стародавніми). Мама народила мене в тридцять шість і на той час їй уже стукнуло майже п’ятдесят.
14
Джим Моррісон — американський музикант, вокаліст і лідер гурту «