Упевнений, Хлоя сказала б, що це все через те, що я відлюдькуватий егоцентрик, який думає тільки про себе і вважає, що весь світ обертається навколо нього. Це частково правда. Самотнє життя спонукає до самоаналізу. Та з іншого боку, може, я навпаки недостатньо часу присвятив самоаналізу чи роздумам про минуле. Я обережно загортаю сережку в папір і кладу її на місце.
Можливо, настав час вирушити на стару й добру прогулянку в минуле. От тільки це зовсім не сонячний променад рівненькою стежкою теплих спогадів. Ця дорога темна, вибоїста і химерна, із непролазними заростями, де вкупі сплелися таємниці та брехня.
І на кожному кроці крейдяні чоловічки.
1986 рік
«Ми не вибираємо, у кого закохатися».
Так сказав мені містер Геллоран.
Гадаю, тут він мав рацію. Кохання не дає вибору. Кохання — це примус. Тепер я це знаю. Утім, можливо, іноді таки треба робити вибір. Чи принаймні не обирати кохання. Протистояти йому, втікати від нього. Якби містер Геллоран не обрав кохання до Вальсової Дівчини, усе могло б бути зовсім по-іншому.
Уже після того як він залишив школу, я нишком вислизнув з домівки і проїхав на велосипеді ледь не все місто, щоб навідати його в маленькому будиночку. День видався холодний. Небо було свинцево-сірим і таким важким та нерухомим, як шмат бетону. Час від часу сіялася мжичка, але небо було таке насуплене, що ніяк не могло здобутися на пристойний дощ.
Містера Геллорана примусили звільнитися. Не було жодної гучної заяви. Мабуть, сподівалися, що він сам цього не афішуватиме. Та звісно ж, усі учні знали, що він іде зі школи, і всі ми знали, яка на те була причина.
Містер Геллоран відвідував Вальсову Дівчину в лікарні, поки вона одужувала. І далі навідував після виписки. Вони зустрічались у кав’ярні або в парку. Припускаю, що їхні зустрічі були таємними, бо їх ніхто не бачив разом, або ж бачили, та не знали, що це вони. Вальсова Дівчина змінила своє волосся. Вона висвітлила його, і тепер воно було майже біляве. Я не розумів, навіщо вона це зробила. Мені здавалося, що її волосся і раніше було гарним. Хто знає, може, вона відчула потребу змінити його, тому що сама змінилася. Інколи вона гуляла з ціпком. Іноді повільно накульгувала. Навіть якщо хтось і бачив їх разом, вони, напевне, думали, що містер Геллоран просто хотів її підтримати. У той час його ще вважали за героя.
Проте все змінилося, коли люди дізналися, що Вальсова Дівчина вечорами навідувалась до будиночка містера Геллорана, а він часом прокрадався до її оселі, коли мами не було вдома. Ось чому він тієї ночі проходив біля церкви.
А відтак у нього зусібіч полетіли шматки лайна, бо Вальсовій Дівчині було тільки сімнадцять, а йому за тридцять, і він був шкільним учителем. Люди більше не вважали його за героя, а стали називати збоченцем і педофілом. Розлючені батьки один за одним ходили до директорки. Навіть попри те що містер Геллоран відповідно до закону не зробив нічого протиправного, у неї не залишилось іншого вибору, опріч як попросити його звільнитися. Адже від цього залежала репутація школи і «безпека» її учнів.
Почали ширитись історії про те, як містер Геллоран навмисне кидав на підлогу губки для витирання дошки, щоб зазирнути ученицям під спідниці, або про те, як він тинявся коло спортзали, витріщаючись на дівчачі ноги і сідниці, або про те, як одного разу в їдальні він помацав за груди дівчину, котра підійшла повитирати його стіл.
Це все була брехня, але плітки — вони як мікроби. Вони блискавично ширяться й розмножуються, і не встигнеш озирнутись, а геть усі вже заразилися.
Хотів би я сказати, що заступався за містера Геллорана і захищав його перед іншими учнями. Якби ж то. Мені було дванадцять, і я був таким самим учнем. Я сміявся з жартів про нього і жодним словом не заперечив, коли його обзивали чи вигадували нові несусвітні плітки.
Я ніколи не казав, що я в них не вірив. Що містер Геллоран був доброю людиною. Бо він урятував життя Вальсовій Дівчині, а також урятував мого тата. Я не міг розказати про чудові картини, які він малював, про той день, коли він урятував мене від Шона Купера, чи про те, як він допоміг мені зрозуміти, що слід триматися за те, що є для тебе особливим. Триматися міцно-міцно.
Мабуть, тому я й пішов навідати його того дня. Окрім того, що містер Геллоран був змушений покинути школу, він мусив іще й виїхати з будинку. Його винаймала школа, і новий учитель — його заміна — мав туди перебратися.