— Вибачте. Я такої не знаю. Ви впевнені, що вона тут працює?
Був певен, а тепер починаю сумніватися. Може, це не та крамниця.
— А в Боскомбі є ще одна така крамниця, як ваша?
Продавчиня щось обмірковує.
— Ні, навряд.
— Зрозуміло.
Мабуть, помітивши вираз мого обличчя і зласкавившись над бідним спантеличеним чоловіком, вона додає:
— Слухайте, я працюю тут лише кілька тижнів. Давайте я запитаю у Марка. Він адміністратор.
— Дякую, — відповідаю я, хоча й нічого до пуття не довідався. Хлоя сказала, що вона сьогодні на роботі і, наскільки мені відомо, працює тут упродовж останніх дев’яти місяців.
Я чекаю, водночас розглядаючи ряд годинників із глузливо вишкіреними червоними черепами на циферблатах і стійку листівок із привітаннями на кшталт «До біса дні народження» та «Вітаю, паскудо».
За кілька хвилин до мене ліниво підходить довготелесий молодик з поголеною головою і здоровецькою кошлатою бородою.
— Привіт. Мене звати Марк, я адміністратор.
— Привіт.
— Ви шукаєте Хлою?
На душі стає трохи легше. Він її знає.
— Так. Я думав, що вона тут працює.
— Працювала, але недавно пішла.
— Справді? Коли вона пішла?
— Десь, напевно, місяць тому.
— Ого. Зрозуміло. — Насправді я нічого не розумію. — А ми точно говоримо про ту саму Хлою?
— Худенька, чорне волосся, часто ходила з двома хвостиками?
— Так, схоже на неї.
Марк дивиться на мене підозріливо.
— Ви кажете, що вона ваша подруга?
— Принаймні я вважав так донедавна.
— Чесно кажучи, я був змушений з нею попрощатися.
— Що ви маєте на увазі?
— Її поведінку. Вона образила кількох покупців.
Дійсно схоже на Хлою.
— Я думав, що такого й чекають від вашої крамниці.
Він осміхається.
— Може, трохи зневаги, та в жодному разі не обра`з. А потім у неї був справжній скандал з однією жінкою, яка зайшла до крамниці. Я мусив утрутитися, бо там вже мало не дійшло до кулаків. Після того я її звільнив.
— Он воно що.
Я неквапливо перетравлюю почуте, ніби щойно проковтнув сальмонелу. Я розумію, що вони обоє — продавчиня й адміністратор — дивляться на мене.
— Вибачте, — кажу. — Схоже, я дістав неточну інформацію. — Ввічливий спосіб сказати: «Мені збрехала людина, від якої я такого не сподівався». — Дякую за допомогу. — Я підходжу до дверей, а потім, як лейтенант Коломбо в однойменному серіалі, обертаюся. — Жінка, з якою сварилася Хлоя, — який вона мала вигляд?
— Струнка, досить приваблива, як на стару пані. З довгим рудим волоссям.
Я завмираю, усі мої нервові закінчення виструнчуються.
— Руде волосся?
— Так. Вогняно-руде. Правду кажучи, вона була дуже спокуслива.
— Може, ви ще й ім’я її запам’ятали?
— Навіть записав, хоч вона не дуже хотіла, щоб я його записував. Але я мусив це зробити — на той випадок, якби вона подала на нас скаргу абощо.
— А цей запис у вас залишився? Тобто я розумію, що дуже багато прошу, але… це справді важливо.
— Ну, я завжди радий допомогти покупцям. — Марк супиться, посмикує бороду й оглядає мене з голови до ніг. — Ви ж покупець, хіба ні? От тільки я не бачу у вас пакета…
Аякже. Немає нічого безкоштовного. Я зітхаю, йду до стелажів з одягом і беру найближчу кофтину з глузливо вишкіреними черепами. Простягаю її Проколотій Дівчині.
— Візьму оце.
Вона осміхається, висуває шухляду і виймає зім’ятий клаптик паперу. Дає мені. Я вчитуюсь у плутаний почерк.
«Нікола Мартін».
Ніккі.
1986 рік
«У тебе мусить бути мрія. Якщо не маєш мрії, як ти збираєшся втілити її в життя?»[19]
Дивно, але чомусь на згадку про той день, коли ми її знайшли, у моїх думках завжди лунає ця пісня. Я знаю багато пісень зі старих мюзиклів — певно, тому що їх постійно крутили в пансіонаті, коли ми навідували тата. Це було вже після того, як мама остаточно опустила руки і більше не могла доглядати його вдома.
Я бачив чимало жахливого, проте найстрашнішою була татова безпорадність перед хворобою Альцгеймера, та ще й у такому молодому віці. Саме це переслідує мене вдень, а серед ночі вириває зі сну в краплях холодного поту. Є насильницька, раптова і кривава смерть, а є щось набагато гірше. Якби мені довелось обирати, я точно знаю, що обрав би.
Мені було двадцять сім, коли мій батько доживав останні дні. Мені було дванадцять років, одинадцять місяців і вісім днів, коли я вперше в житті побачив труп людини.
19
Слова пісні «