Я витріщаюся на неї, спантеличений.
— Учинила що?
Ніккі простягає руку і, навіть не питаючи, виймає з пачки одну цигарку. Рукав її сорочки задирається, відкриваючи невеличке татуювання на зап’ястку. Крила янгола. Вона бачить, що я його помітив.
— На пам’ять про мого тата. На знак пошани.
— Але ж він іще живий.
— Я не вважаю це за життя.
А я не вважаю таке татуювання шанобливим. Тут щось інше. Щось, від чого почуваюся незручно.
— Хай там як, — веде далі Ніккі, прикурюючи цигарку і глибоко втягуючи дим. — Я дізналася про неї тільки торік. Вона сама мене знайшла.
— Знайшла? То хто вона така?
— Моя сестра.
— Пам’ятаєш Ханну Томас?
Я протягом кількох секунд міркую, а тоді пригадую. Білява подружка Вальсової Дівчини, одна з протестувальниць. Донька поліціянта. І, звісно ж…
— Вона була дівчиною Шона Купера, — кажу я. — І завагітніла від нього.
— Так, але не від нього, — каже Ніккі. — То була брехня. Шон Купер не ґвалтував Ханну Томас. І він не був батьком її дитини.
— То хто ж тоді? — я витріщаюся на неї, цілковито збитий з пантелику.
Ніккі дивиться на мене, як на ідіота.
— Ну ж бо, Еде. Воруши мізками.
Я напружено міркую. І тут до мене доходить.
— Твій тато? Вона завагітніла від твого тата?
— Не треба так дивуватися. Ті протестувальниці були його особистим маленьким гаремом. Його фанатками. Вони молилися на нього, як на рок-зірку. А тато? Скажімо так: плоть слабка.
Я намагаюся перетравити почуте.
— Тоді чому Ханна збрехала і сказала, що це був Шон Купер?
— Бо так їй сказав мій тато. Бо її тато не міг убити хлопця, котрий був уже мертвий.
— Як ти дізналася?
— Однієї ночі я чула, як вони через це сварилися. Вони гадали, що я вже сплю. Так само як і думали, що я сплю, коли вони трахалися.
Я пригадую той вечір, коли побачив Ханну Томас у вітальні разом з моєю мамою.
— Вона приходила до моєї мами, — кажу я. — Вона була дуже засмучена. Мама її заспокоювала. — Я гірко всміхаюся. — Цікаво, як швидко забуваєш про принципи, коли йдеться про твою небажану дитину і твоє життя.
— Насправді вона хотіла залишити дитину. Це тато хотів, щоб вона її позбулася.
Я дивлюся на Ніккі, не повіривши власним вухам.
— Він хотів, що вона зробила аборт? Після всього, що він накоїв?
Ніккі здіймає брову.
— Цікаво, як швидко забуваєш про святенництво, коли йдеться про твою позашлюбну дитину і твою репутацію.
Я хитаю головою.
— Виродок.
— Угу. Не те слово.
Мій мозок укотре напружується, силкуючись зібрати все докупи.
— То вона таки народила дитину? Бо щось я такого не пригадую.
— Їхня сім’я переїхала. Її тата кудись перевели абощо.
А згодом на отця Мартіна напали, тому він аж ніяк не міг підтримувати з нею зв’язок.
Ніккі струшує попіл у попільничку, яка тепер нагадує застережну картинку про небезпеку куріння.
— Минає майже тридцять років, — веде далі Ніккі. — І на моєму порозі з’являється Хлоя. Я досі не знаю, як вона мене знайшла. Вона сказала, що є донькою Ханни, моєю зведеною сестрою. Спершу я їй не повірила. Звеліла забиратися. Проте вона залишила мені свій номер. Я не хотіла їй телефонувати, але, не знаю, мабуть, мені стало цікаво…
Ми зустрілися за обідом. Вона принесла фотографії, розказала мені всяку всячину і переконала, що була тією, ким себе називала.
Вона мені навіть сподобалася. Напевно, вона трохи нагадувала мене саму в її віці.
Може, саме тому вона мені сподобалась.
— Вона сказала, що її мама померла від раку, — розповідає Ніккі. — А стосунки з вітчимом у неї не склалися. Знову ж таки, мені було її шкода. Ми зустрічалися кілька разів. А потім, одного дня, вона повідомила, що мусить виїхати з квартири і ніяк не може знайти нове житло. Я сказала, що вона може трохи пожити в мене, якщо це їй допоможе.
— То що сталося?
— Нічого. Протягом трьох місяців вона була ідеальною співмешканкою — аж надто ідеальною.
— А далі?
— Якось увечері я повернулась додому. Напевно, Хлоя десь вийшла. Але вона не зачинила двері до своєї кімнати і… на столі був відкритий її ноутбук.
— Ти прокралася до її кімнати.
— До моєї кімнати, і… не знаю, я просто…
— Запхала носа в її особисте життя.
— А знаєш, я рада, що зробила це. Я дізналася, що вона писала про мене. Про крейдяних чоловічків. Про всіх нас. Ніби проводила якесь розслідування.