— Друзі з крамниці зателефонували і сказали, що ти приходив і питав про мене. Я навіть не сумнівалася, що ти знайдеш Ніккі й розкриєш мою брехню. Я просто не могла потикатися тобі на очі. Принаймні не відразу.
Я вдивляюсь у свою склянку.
— То ти вирішила просто втекти?
— Я ж повернулася.
— По джин.
— Не лише по джин. — Вона торкається моєї руки. — Не все брехня, Еде. Ти справді мій друг. Тієї ночі, коли я напилась, я хотіла розповісти тобі всю правду.
Мені хотілося висмикнути руку, та, правду кажучи, я не настільки гордий. Я дозволяю її блідим холодним пучкам хвильку торкатися моїх пальців, а потім вона сама забирає руку і запихає її до кишені.
— Послухай. Я знаю, що не зможу виправити те, що трапилося, але, певно, це стане тобі в пригоді.
Вона кладе на стіл чорного записника.
— Що це?
— Записник Міккі.
— Де ти його взяла?
— Поцупила з кишені його пальта того вечора, коли він приходив.
— Ти начебто намагалася переконати мене у своїй чесності?
— Я ніколи не казала, що чесна. Я лише сказала, що не все брехня.
— Що всередині?
Хлоя знизує плечима.
— Я дуже не вчитувалася. Щиро кажучи, я мало зрозуміла, та, може, тобі вдасться щось з’ясувати.
Я перегортаю кілька сторінок. Почерк Міккі такий самий нерозбірливий, як і мій.
Тут навіть немає зв’язних речень. Переважно якісь примітки, припущення, імена (серед них і моє). Я закриваю записника. Там може бути щось важливе або взагалі нічого путнього, та краще почитаю його на самоті.
— Дякую, — кажу.
— Будь ласка.
Залишилося ще одне питання, яке потребує відповіді.
— Чому ти відвідуєш свого тата? Це теж для Міккі та його книжки?
Вона здивовано витріщається на мене.
— Бачу, ти й сам проводив розслідування?
— Невеличке.
— Міккі тут ні до чого. Я робила це для себе. Звісно ж, без результату. Він не має довбаного уявлення, хто я така. Може, це й на краще.
Хлоя підводиться і підіймає з підлоги наплічника. Зверху до нього прив’язано скручений намет.
— Грошей Міккі не вистачило на п’ятизірковий готель?
— Не вистачило навіть на задрипаний «Travelodge». — Вона кидає мені крижаний погляд. — Щоб ти знав, я відкладаю їх, аби наступного року сплатити за коледж.
Дівчина закидає наплічник на спину. Під його величезною вагою вона здається крихітною і слабкою.
Усупереч усьому, я кажу:
— Будь обережна, гаразд?
— Нічка чи дві у наметі в лісі ще нікому не зашкодили.
— У лісі? Та ти, певно, жартуєш. Хіба не можна знайти собі хостел абощо?
Хлоя зиркає на мене спідлоба.
— Усе буде добре. Я не вперше ночую в наметі.
— Але ж це небезпечно.
— Ти маєш на увазі великого сірого вовка чи злу відьму з її пряниковим будиночком?
— Тобі аби поглузувати.
— Така в мене робота. — Хлоя відходить до дверей. — Побачимось, Еде.
Я мав би щось відповісти. «У твоїх снах». «А от і ні». «Чому ти така впевнена?» Що-небудь. Щось підходяще, щоб поставити крапку у наших стосунках.
Але не сказав. Я проґавив нагоду — і вона полетіла до глибокої прірви, аби приєднатися до інших втрачених нагод. До усіх «варто було б», «міг би» і «якби», з яких у моєму житті утворилася чорна діра.
Грюкають вхідні двері. Я перевертаю свою склянку і бачу, що вона порожня. Як і пляшка джину. Я підводжуся, беру пляшку віскі й щедро собі наливаю. Знову сідаю за стіл і розкриваю записник. Я лише хочу швиденько пробігти його очима. Та минає час, я допиваю вже четверту порцію, і досі його читаю. Правду кажучи, Хлоя мала рацію: більшість записів геть незрозумілі. Якісь випадкові думки, потоки свідомості, багато безглуздих образливих приміток. Та ще й орфографія у Міккі навіть гірша за його почерк. Утім, я й далі повертаюся до однієї сторінки, майже в самому кінці:
«Хто хотів убити Елізу?
Крейдяну Людину? Ніхто.
Хто хотів нашкодити отцеві Мартіну?
Всі!! Підозрювані: тато Еда, мама Еда, Ніккі, Ханна Томас? Вона вагітна його дитиною. Батько Ханни?
Ханна?
Ханна — отець Мартін. Еліза — містер Геллоран. Зв’язок?
Ніхто не хотів скривдити Елізу — важливо.
ВОЛОССЯ».
Щось свербить у глибині мого мозку, та я ніяк не можу туди дотягнутися, щоб добряче пошкрябати. Врешті-решт я закриваю записника і відсовую його подалі від себе. Уже пізно, а я п’яний. Ще нікому не вдалося знайти слушну відповідь на дні пляшки. Хоч її, певна річ, беруть зовсім не для цього. На дні пляшки зазвичай шукають спосіб забути набридливі питання.