Того самого 1180 року, як записано в Суздальському літописі, “иде князь Святослав... с половцы поганымы, с черниговцы из Руси на Суздаль ратью”.
Землі Суздальська, Ростовська, Владімірська, Рязанська та інші, що потім стали Московською землею, впродовж кількох століть Руссю не називалися і Руссю не вважалися. Вони навіть бунти підіймали, наприклад, у 1176 році, як про це свідчить Лаврентіївський літопис, проти князя і вимагали, щоб він не приводив до них “русь” і не роздавав їй посад.
Таких записів, що прямо говорять про те, що північні землі, які нині входять до складу Росії, насправді Руссю не були, дуже багато міститься у літописах, які складають 43 томи “Полного собрания русских летописей”.
Видатний український історик М. Костомаров писав із цього приводу: “Это название — Русь, название первоначально Порусско-варяжской горсти, поселившейся среди одной из ветвей южно-русского народа и поглощенной ею вскоре. Уже в XI веке название это распространилось на Волынь и на нынешнюю Галицию, тогда как не переходило еще ни на Северовосток, ни к Кривичам, ни к Новгородцам ... В XII веке, в Земле Ростовско-Суздальской, под Русью разумели вообще юго-запад нынешней России в собирательном смысле. Это название, отличное от других Славянских частей, сделалось этнографическим названием южно-русского народа...”
Далі вчений продовжує: “Когда из разных земель составилось Московское государство, это государство легко назвалось Русским, и народ, его составлявший, усвоил знакомое прежде ему название и от признаков общих перенес его на более местные и частные признаки. Имя Русского сделалось и для севера, и для востока тем же, чем с давних лет оставалось как исключительное достояние юго-западного народа. Тогда последний остался как бы без названия; его местное частное имя, употреблявшееся другим народом только как общее, сделалось для последнего тем, чем прежде было для первого. У южнорусского народа как будто было похищено его прозвище”.
З первісним вужчим значенням поняття “Русь” погоджувалася і радянська історична наука. Так, відомий радянський історик і археолог П. Трєтьяков писав: “Не только в ІХ-Х вв., но и в XI–XII вв. Русью, Русской землей называлась обычно лишь сравнительно небольшая область в пределах Среднего Поднепровья, лежащая вокруг трех городов: Киева, Чернигова и Переяславля-Русского. Население других земель — галичских, смоленских, новгородских, залесских — русским первоначально не называлось”. Такої самої думки дотримувалися також М. Тіхоміров, А. Насонов, Б. Рибаков, П. Толочко та інші провідні радянські історики.
Таким чином, назву “Русь” Росія запозичила в України, так само, як нахабно був украдений образ Володимира Мономаха — Великого князя київського, а не попередника московських царів.
Історія знає чимало прикладів, коли колонія брала собі ім’я метрополії. Так, наприклад, об’єднані дунайські князівства Молдова і Валахія стали називатися Румунією (Romania), хоча жодного стосунку до Риму (Rome) не мають. Відомо, що ще у 271 році римські війська і колонії під натиском варварів залишили сучасну Румунію, і там залишилися лише місцеві латинізовані фракійські племена (даки, карпи та ін.). Так само в Середньовіччі Німеччина офіційно називалася Священною Римською імперією (Sacrum Imperium Romanum).
Таке запозичення потрібне було для самоствердження і звеличення в очах інших народів. З цієї самої причини і Московія привласнила собі назву Русь. При цьому привласнено було не лише назву, а й історію, хоча до Київської держави (Київської Русі) Росія жодного стосунку не має. Карл Маркс у роботі “Викриття дипломатичної історії XVIII століття” справедливо зауважував із цього приводу: “Московська історія пришита до історії Русі білими нитками”.
Хто вигадав Росію?
Коли ж з’явилася власне Росія і звідки взялося таке ім’я? Росію вигадали греки, а точніше — візантійці. А відбувалося це так.
У 1453 році турки захопили Константинополь, і Візантійська імперія впала. Багато візантійців утекли до Риму або були змушені шукати покровительства інших православних правителів. У 1472 році за посередництва Папи Римського відбувся шлюб московського князя Івана III і Софії Палеолог, небоги останнього візантійського імператора Константина XI Палеолога. Їхній син, Васілій III Іванович, по матері також вважався Палеологом.