З метою економії розшиті золотом і сріблом доломани і ментики офіцери носили тільки в особливо урочистих випадках, а щоденні мундири мали оздоблення з білого або помаранчевого шовку. Крім того, офіцерам поза строєм дозволялося носити однобортні темно-зелені віцмундири і сюртуки з еполетами. Коміри і рукави віцмундира були подібні до мундирних, з гусарським шиттям, одвороти фалд — червоні в усіх полків, а еполети — за кольором ґудзиків.
Основною зброєю рядового гусара була шабля у шкіряних із залізною оправою піхвах, з мідним або залізним ефесом, що його носили на поясній портупеї. З вогнепальної зброї гусари мали два сідельних пістолети. Крім того, гусари були озброєні карабінами, але після наказу від 10 листопада 1812 року замість карабінів кожному ескадронові було залишено тільки по 16 мушкетонів для стрільби дробом. Навесні 1812 року гусари першої шеренги в Олександрійському, Охтирському, Гродненському, Єлисаветградському, Ізюмському, Маріупольському, Павлоградському та Сумському полках отримали на озброєння уланські піки з чорними держаками, без флюгерів. Патрони гусари носили в ладунці, що кріпилася на перев’язі через ліве плече (за наявності карабіна або мушкетона — через праве).
Гусари в наполеонівських війнах
Гусарів використовували як легку кінноту для дій у тилу і на флангах супротивника, а також для ведення розвідки і переслідування. Вони брали активну участь у багатьох військових операціях.
Особливо відзначилися гусари у війнах проти наполеонівської Франції. На початок 1812 року в Росії було дванадцять гусарських полків, одинадцять армійських (Охтирський, Ізюмський, Сумський, Єлисаветградський, Маріупольський, Павлоградський, Лубенський, Олександрійський, Ольвіопольський, Гродненський і Білоруський) і один гвардійський — лейб-гвардії Гусарський. Таким чином, дев’ять полків з дванадцяти були сформовані в Україні, два — в Білорусі (за активної участі українських підрозділів) і тільки один (гвардійський) — власне в Росії.
Гусарські полки билися на всіх театрах військових дій 1812 року: на головному напрямку — лейб-гвардії Гусарський, Охтирський, Ізюмський, Сумський, Єлисаветградський і Маріупольський; на Петербурзькому — Гродненський; на Київському — Олександрійський, Павлоградський і Лубенський; у складі Дунайської армії діяли гусари Білоруського й Ольвіопольського полків. Багато гусарських частин на означення їхніх заслуг у війні 1812 року були відзначені колективними нагородами: лейб-гвардії Гусарський та Ізюмський полки отримали Георгіївські штандарти. Сумський — Георгіївські труби, а Гродненський, Охтирський, Єлисаветградський і Маріупольський — срібні труби. Ці штандарти і труби мали однаковий напис: “За відзнаку під час поразки і вигнання ворога з меж Росії 1812 року”.
М. Мікешин. “Лейб-гусари біля водопою” (1853 рік)
Коли у грудні 1812 року російські війська вийшли до західного кордону і війна закінчилася, гусарам ще належало битися на полях Європи з полками французького імператора. У 1813 році вони брали участь у боях під Люценом, Баутценом, Кульмом, Лейпциґом і особливо добре діяли у битві на річці Кацбах. За сміливу і рішучу атаку, що вплинула на результат бою, всі офіцери і солдати чотирьох гусарських полків — Охтирського, Білоруського, Олександрійського і Маріупольського — отримали не зовсім звичайну нагороду: знаки на ківери, зроблені у вигляді металевих стрічок із написом “За відзнаку 14 серпня 1813 року”. У 1814 році гусари вже перебували у Франції. Після боїв під Брієнном, Ла-Ротьєром, Судроном, Монмірале, Краоном, Фер-Шампенуазе вони ввійшли переможцями до Парижа.
Під час війни 1812 року Охтирський гусарський полк перебував у складі 7-го піхотного корпусу генерал-лейтенанта М. Раєвського 2-ї Західної Армії генерала П. Баґратіона. Охтирські гусари прикривали відступ армії і рубалися в ар’єргардних сутичках із французькими кавалеристами під Миром, Романівкою, Новосійкою, Салтанівкою. У Бородінській битві полк бився біля Баґратіонових флешей і Семенівського яру в складі 4-го кавалерійського корпусу.
