Традиційний монгольський малахай та шапка-нансенівка з білогвардійською кокардою (1917–1922 роки)
Від класичного варіанта “колчаківка” вирізнялася тим, що була виготовлена повністю з сукна (тобто її напотиличник із вухами і передній клапан не обшивали хутром), а з другого боку, крім вертикального переднього клапана, мала ще й обтягнутий сукном козирок. Сукно зазвичай було японським, а самі шапки масово шили у Великій Британії.
Пізніше мода на вушанки із круглою тулією поширюється у робітничому середовищі Петроґрада, а потім і по всій Росії.
З 1931 року в СРСР на постачанні в Червоній армії була так звана шапка-фінка, загалом схожа на шапку-вушанку. У 1934 році вушанка стала головним убором морського флоту. Вона складалася з околиша, суконного чорного ковпака, козирка і напотиличника з навушниками.
Пізніше вушанку модифікували. Наказом Наркома ВМФ СРСР № 426 від 20 жовтня 1939 року суконний ковпак вушанок замінили на шкіряний. Шапки вищого і старшого командного складу в ті роки шили зі смушки чорного кольору, а шапки середнього і молодшого комскладу — з цигейки чорного кольору.
Шапка-колчаківка на голові солдата, якого нагороджують (1919 рік)
Ще через рік, у 1940 році, шапка-вушанка стала зимовим головним убором в армії та міліції. Її робили зі світлої овчини, однак на флоті вушанки, як і раніше, залишалися чорними.
У Радянській армії і в ВМФ СРСР рядовий і сержантський (старшинський) склад носив шапки із зіркою, у 1970-ті роки запровадили носіння зірки з емблемою (обрамлення зірки золотистим листям).
Вушанка міцно закріпилася в Росії аж до сьогодні не тільки в армії й у поліції, а й серед цивільного населення. Часто вона була не тільки головним убором, а й найнадійнішим гаманцем — саме у відворотах шапок зберігали найважливіші документи або гроші.
За часів так званого “застою” шапка-вушанка знову стала російським культом. Саму Росію і росіян в той час асоціювали з цими шапками. Їх “штовхали” фарцівники іноземцям, а трохи згодом вушанки почали з’являтися на головах російських героїв у голлівудських фільмах.
У 90-ті роки минулого століття норкові вушанки були предметом розкоші та престижу, їх берегли як зіницю ока. Коли знімали з голови — трепетно струшували. Збити вушанку з голови вважалося ганьбою, а за загублену — накласти головою. В ті часи дорогі вушанки навіть у найлютіший мороз носили з піднятими вухами. Вушанки ж дитячі, які були простіші, найчастіше шили з овчини і зав’язували на ґумку.
Валянки, валянки...
Зрештою, розповідь про російський зимовий костюм була б неповною, якби ми не згадали про валянки. За словником С. Ожеґова, валянки — це зимові м’які чоботи, зваляні з вовни.
Валянки разом із ватником і шапкою-вушанкою вважаються одним із символів Росії, що нібито засвідчує про багату і самобутню культуру російського народу. Однак чи так це насправді?
За археологічними даними, перші вироби з вовни були виявлені на Алтаї (Пазирикські кургани), їх вік налічує близько 2500 років. Найдавнішими виробами зі зваляної вовни вважають килими. А саме валяння як спосіб обробки вовни було в широкому використанні у степових кочових народів. Мешканці Азії виготовляли зі зваляної вовни подушки, утеплювачі під верхній одяг і навіть обтягували нею стіни своїх будинків.
Прообразом російських валянків були традиційні повстяні чоботи кочівників Євразії, історія яких налічує сотні років. На територію Московії валянки почали проникати в період Золотої Орди через тюркські й монгольські племена, взуття яких називалося “піми”.
Загалом валянки для росіян — взуття порівняно молоде. Спочатку вони з’явилися в Сибіру в середині XVIII століття, а в Європейській Росії — на початку XIX століття. До слова, спочатку в Росії валянками називалося зовсім не взуття, а чоловічі головні убори, ковпаки, виготовлені за тією самою технологією.
Значного поширення валянки набули в Росії лише в середині XIX століття, коли їх почали виготовляти промисловим способом. До цього вони були доволі дорогими, і їх могли собі дозволити носити тільки заможні люди. Ускладнення потреб, зростання впливу міських звичаїв на село зумовили зміну традиційних личаків валяними чобітьми, а разом з тим і широкий розвиток валяльно-катального виробництва.