Вважається, що перша російська мотрійка була виточена на початку 90-х років XIX століття за зразком ляльок, привезених із Японії, у майстерні-магазині “Дитяче виховання”, що належала А. Мамонтову, братові знаменитого підприємця і мецената С. Мамонтова. Відомі навіть імена майстрів, що її створили. Першу мотрійку розписав художник С. Малютін, який на той час за дорученням А. Мамонтова ілюстрував дитячі книжки, а виточив її спадковий майстер-токар В. Звьоздочкін.
Щоправда, тут багато неточностей. Почнемо з того, що точна дата появи мотрійки невідома. Іноді її датують 1893–1896 роками, оскільки ці дати вдалося встановити за звітами й доповідями Московської губернської земської управи. Так, в одному з таких звітів за 1911 рік Н. Бартрам, засновник і директор Музею іграшки в Сєрґієвому Посаді, вказує, що мотрійки з’явилася 15 років тому, а в 1913 році в доповіді Бюро зі сприяння кустарній промисловості він уже повідомляє, що першу мотрійку було створено 20 років тому. Як бачимо, така розбіжність у датуванні дає всі підстави ставитися до цих повідомлень доволі скептично.
За іншими даними, мотрійки з’явилися в Росії тільки наприкінці російсько-японської війни 1904–1905 років, коли російські військовополонені почали повертатися з Японії. Щоправда, мотрійка згадується в 1900 році у зв’язку зі Всесвітньою виставкою у Парижі, де ця лялька здобула визнання, і незабаром з’явилися перші замовлення на її виготовлення.
Тепер щодо художника С. Малютіна. Більшість дослідників називають саме його автором ескізу мотрійки. Однак самого ескізу в творчій спадщині художника нема. Так само як і документально підтверджених свідчень того, що художник взагалі коли-небудь робив подібний ескіз. Крім того, токар В. Звьоздочкін у спогадах приписував честь винаходу мотрійки виключно собі, жодного разу не згадуючи про С. Малютіна.
Про самого В. Звьоздочкіна відомо, що він вступив до майстерні “Дитяче виховання” у 1898 році. А це означає, що мотрійка не могла з’явитися на світ раніше згаданого року. Про Фукурума В. Звьоздочкін не згадував, але визнавав, що побачив якось у журналі “підходящу цурку” і за її зразком виточив фігурку.
Відомо, що для розширення світогляду майстрів, А. Мамонтов виписував для своєї майстерні зразки іграшок із різних країн світу. Очевидно, так у його майстерню-магазин і потрапила виточена фігурка Фукурокудзю, яку привезли з острова Хонсю. Фігурка виявилася роз’ємною, всередині була захована менша фігурка, що також складалася із двох половинок. А в ній виявилося ще п’ять таких лялечок.
Саме з цієї фігурки росіяни скопіювали мотрійку, втілену в образі селянської дівчинки у сарафані й хустинці та з чорним півнем у руках. Ця іграшка складалася вже з восьми фігурок. За дівчинкою йшли три її сестрички, братик, потім ще дві сестрички. Всі вони чимось відрізнялися одна від одної, а остання, восьма, зображала немовля, загорнуте в пелюшки. Поширеним у той час в Росії було ім’я Матрьона (зменшувальне Матрьошка) — так і з’явилася на світ усім відома нині лялька.
Прихильники споконвічно російського походження ляльки вважають, що у Фукурокудзю була запозичена тільки форма, а новим змістом її наповнив уже на російський манер токар В. Звьоздочкін. Справді, до знайомства з японським сувеніром у Росії виготовляли і точений посуд, і дерев’яні роз’ємні сувеніри у вигляді великодніх яєць, тобто в технічному плані мотрійка не становила особливої складності.
Проте за кількістю мотрійок у комплекті в “ісконників” згоди нема. Сам В. Звьоздочкін стверджував, що спочатку зробив дві ляльки: три- і шестимісну. Однак у Музеї іграшки зберігається саме восьмимісна мотрійка, яку вважають першою, — та сама у сарафані й хустці круглолиця дівчинка, яка тримає в руці чорного півня. Доволі часто також стверджується, що спочатку мотрійок все ж таки було сім, а не вісім. Ще кажуть, що дівчатка і хлопчики чергувалися.
Хай там як, поява мотрійки в Росії наприкінці позаминулого століття була не випадковою. Саме в цей період у середовищі російської художньої інтелігенції почали серйозно займатися колекціонуванням предметів народного мистецтва, а також намагалися творчо осмислити національні художні традиції. На кошти меценатів організовували приватні художні майстерні, у яких під керівництвом професійних художників навчалися майстри і створювали предмети побуту та іграшки в народному російському стилі.