Віденська дворядна гармонь (кін. XIX ст.) та гармонь братів Потєхіних (1930-ті роки)
Гармошку називали “інструментом п’яних ямщиків і закоханих двірників”, проте вона спершу звучала тільки в будинках заможних людей. Статусу масового народного інструменту вона набула лише згодом. До речі, гармонь вважається народним інструментом не лише у росіян, а й у татар, марійців (марла-кармонь).
Ну що за пісня без баяна
Баян — це язичковий кнопково-пневматичний музичний інструмент із повним хроматичним звукорядом на правій клавіатурі, басами і готовим (акордовим) або готово-вибірним акомпанементом на лівій. Він становить собою сучасний різновид ручної гармоніки.
У вересні 1907 року петербурзький майстер П. Стєрліґов після понад дворічної роботи виготовив перший баян для видатного гармоніста-віртуоза Я. Орланского-Тітаренка, який дав цьому інструментові назву на честь легендарного давньоруського співця Бояна, згадуваного у “Слові про похід Ігорів”, і вперше почав використовувати цю назву на своїх афішах на початку травня 1908 року в Москві. Так само називав нову гармоніку і сам майстер під впливом оповідей робочих, які часто бували у нього та розповідали про крейсер “Баян”, що його вони будували на Ново-Адміралтейському суднобудівному заводі.
Однак першу ручну гармоніку з повним хроматичним звукорядом сконструював зовсім не П. Стєрліґов, а баварський майстер Мірвальд із міста Зілетує у 1891 році. У цього інструмента була трирядна кнопкова права клавіатура з діапазоном у чотири октави. Звук під час розтискання і стискання міху видавався однаковий. Акомпанемент лівої клавіатури спочатку складався тільки з мажорних тризвуків, але незабаром він був удосконалений і складався з 12-ти басових звуків у першому ряду (від міху), мажорних і мінорних тризвуків у 2-му та 3-му рядах відповідно.
Уже приблизно в 1892 році така гармоніка стала відома в Росії, де систему звукоряду її правої клавіатури почали називати “закордонною”, а пізніше, коли в XX столітті ці інструменти почали виготовляти московські майстри (зокрема, Ф. Захаров, П. Ватутін), а потім у Тулі та інших містах Центральної Росії — “московською”. З 1906 року трирядні баяни з московською розкладкою і виборною клавіатурою виготовляли на тульській фабриці “Братья Кисилевы”.
У Росії московська розкладка для баянів залишається стандартною до сьогодні. Таким чином, російський баян мав німецького попередника — гармоніку, створену майстром Мірвальдом. Вона потрапила у Росію в середині 90-х років XIX століття. Щоправда, російські гармонні майстри внесли важливе вдосконалення в конструкцію лівої клавіатури гармоніки Мірвальда — вони застосували валковий механізм, замість механізму із гнутих важелів. Валкову систему використовують в усіх сучасних ручних гармоніках.
А 1913 року П. Стєрліґов виготовляє перший п’ятирядний баян із двома допоміжними рядами кнопок на правій клавіатурі, як у сучасного концертного баяна. Слідом за П. Стєрліґовим п’ятирядні баяни стали виготовляти й інші майстри — брати Ґєнєралови, В. Самсонов та інші.
До речі, в Західній Європі і США назва “баян” не прижилася. Інструменти такого типу там називають кнопковими акордеонами, або просто акордеонами. Тоді, як у пострадянських країнах акордеоном вважають тільки інструмент із клавіатурою рояльного типу.
“Одін палка — два струна”
Балалайка — один з інструментів, який поряд із гармонню став символом музичної творчості російського народу. Це, мабуть, найвідоміший російський струнний інструмент. Можна подумати, що балалайка і росіянин — поняття нероздільні. Однак чи так це насправді? Коли і звідки потрапила балалайка до Росії?
Однозначної думки на те, коли в Росії з’явилася балалайка, не існує. Вважається, що балалайка набула там поширення з кінця XVII — початку XVIII століття.
Різновиди казахських домбир (домбр) і російська балалайка
Щодо походження, то з великою впевненістю можна стверджувати, що російська балалайка походить від азійської домбри, змінивши форму і назву.
У сучасної балалайки корпус трикутної форми і три струни. Характерним прийомом звуковидобування на балалайці є брязкання — удари пальцем по всіх струнах одночасно. Однак корпус балалайки спочатку був круглим. Щоб переконатися в цьому, досить поглянути на картину російського художника П. Заболотского “Хлопчик з балалайкою” (1835).