Зверніть увагу, що це ще не та пісня “Боже, Царя храни!”, яка нині відома багатьом як російський монархічний гімн. Відомий текст, що теж починався рядком “Боже, Царя храни!”, з’явився у 1833 році і без змін проіснував аж до 1917 року. Цей текст, як і для попереднього гімну, написав В. Жуковскій (саме від нього в Росії пішла традиція одному авторові кілька разів переробляти текст гімну), а музику написав придворний композитор А. Львов, який служив флігель-ад’ютантом імператора Ніколая I.
У 1833 році А. Львов супроводжував Ніколая I під час його візиту до Австрії та Пруссії, де імператора всюди вітали звуками англійського гімну. Імператор вислуховував мелодію монархічної солідарності без ентузіазму і після повернення доручив А. Львову як наближеному до ного музикантові скласти новий гімн. Наприкінці квітня 1834 року новий гімн був затверджений імператорським указом. Відтоді і з’явився гімн Російської імперії під новою назвою “Боже, Царя храни!”:
Як бачимо, мелодія перших двох російських гімнів була запозичена і лише третій став оригінальним. У радянських гімнах за традицією також не обійшлося без запозичень, але про це розповімо в розділі, присвяченому радянській пропаганді.
Звідки він, вечірній дзвін?
Авторами романсу “Вечірній дзвін” вважають Івана Козлова і Алєксандра Аляб’єва. Один — відомий російський поет і перекладач, інший відомий російський композитор. На момент написання романсу І. Козлов був сліпий, а А. Аляб’єв перебував на засланні в Сибіру.
Пісню Козлова-Аляб’єва можна почути скрізь, зокрема і в багатьох радянських і російських кінофільмах.
Проте насправді І. Козлов просто переклав відомий вірш англомовного ірландського поета Томаса Мура “Those Evening Bells”, який і став знаменитим “Вечірнім дзвоном”.
Вірші Т. Мура були доволі популярні в Росії, їх знали і любили. Постійним перекладачем Т. Мура був І. Козлов. Проте одна із загадок полягає в тому, що І. Козлов, який завжди підписував, чиї вірші і чий переклад, у випадку з “Вечірнім дзвоном” цього не зробив. До того ж вірш Т. Мура було видано в рамках його збірки “Пісні народів світу” з підзаголовком “Дзвони Санкт-Петербурга”. Яка ж мелодія зі словами “Вечірнього дзвону” могла тоді існувати? Можливо, якась більш рання народна пісня “про вечірній дзвін”? Цього достеменно невідомо.
Цікаво, що вірш Томаса Мура був покладений на музику на батьківщині ірландцем Джоном Стівенсоном. Щоправда, мелодія Д. Стівенсона до вірша Мура практично нічого спільного з усім відомою нині російською піснею не має. На вірш Т. Мура написали також свої мелодії й інші британські автори, а сам вірш, крім російської, відразу ж було перекладено багатьма мовами: німецькою, іспанською і навіть есперанто.
Існує ще одна версія, звідки прийшов у Росію “вечірній дзвін”. Вважають, що пісню написав грузин на території сучасної Греції, у монастирі на горі Афон. Якщо вірити цій версії, то виходить, що цій пісні майже тисяча років. Її нібито написав преподобний Ґеоргій Святогорець (Ґеоргій Афонський, Ґеоргій Іверський), святий Грузинської православної церкви, який жив у 1009–1065 роках. Він поїхав до Візантії, жив у знаменитому Іверському монастирі на горі Афон, там і написав якийсь духовний спів, який згодом став усім відомою нині піснею.
Звідти через багато-багато століть пісня потрапила на Британські острови до ірландського романтика Томаса Мура, який своєю чергою переклав її англійською мовою. А вже з Великої Британії ця пісня потрапила й до Росії.
Пісенька про козеня
Відома російська народна дитяча пісенька “Жил-был у бабушки серенький козлик...” є однією з найпопулярніших у російському фольклорі. Кожна фраза з неї ввійшла до лексикону крилатих висловів російської мови. Разом із тим про історію створення пісні відомо дуже мало, а автор слів невідомий.