У 1864 році Брокар заснував у Москві підприємство з виробництва парфумованого мила. Володіючи вишуканим смаком і відмінними знаннями в парфумерії, заповзятливий француз запропонував російським дамам цілу гаму своїх виробів. Продукція швидко почала користуватися великим попитом, і незабаром фабрику почали шанобливо називати “імперією Брокара”.
1873 року Генріх Брокар (так тепер стали звати француза) підніс букет з воскових квітів великій княгині Марії Алєксандрівні, дочці Алєксандра II, яка відвідала Москву. В ньому всі квіти мали свій природний запах, тобто троянда пахла трояндою, нарциси — нарцисами, фіалки — фіалками, а конвалії — конваліями. Княгиня була в неабиякому захваті, і Брокар а удостоїли званням Постачальника Великої княгині Марії Алєксандрівни. У 1882 році Г. Брокар вирішив відтворити аромат букета, подарованого княгині, і створив духи “Букет імператрікс”. Це було одним із найкращих винаходів Генріха Брокара.
Парфуми “Улюблений букет Імператриці” та “Красная Москва”
А в 1913 році, вже після смерті великого парфумера, з нагоди 300-річчя Дому Романових, фірма “Брокар і Ко” піднесла в подарунок княгині Марії Фьодорівні, матері імператора Ніколая II, парфуми з ароматом квітів. Аромат так сподобався княгині, що був названий “Улюблений букет Імператриці”, а “Брокар і Ко” зробили Постачальником Двору Його Імператорської Величності.
1917 року фабрику націоналізували, і легендарна “імперія Брокара” перетворилася в “Замоскворецький парфумерно-миловарний комбінат № 5”. Слава Богу, у людей у шкірянках і з наганами вистачило розуму не поставити до стінки головного парфумера фабрики Августа Мішеля, який працював ще із Брокаром. Старого француза коробило від нової назви відомої фабрики, яка мала світову славу, і він запропонував назвати підприємство “Нова зоря”. Більшовики подумали і погодилися — звучало цілком слушно і якраз у дусі часу. А в 1922 році А. Мішель вирішив відтворити легендарні парфуми Г. Брокара. Однак, розуміючи, що стару назву нові “командири виробництва” навряд чи збережуть, запропонував назвати їх “Красная Москва”. І люди у шкірянках знову погодилися.
Так “буржуйський” “Улюблений букет Імператриці” перетворився на пролетарську “Красную Москву” на радість мільйонам радянських жінок.
Одяг для вождів
На відміну від пересічних комісарів, улюбленим одягом революційних вождів Росії (Кєрєнского, Лєніна, Сталіна) був так званий френч.
Ще під час Першої світової війни 1914–1918 років у російській армії значного поширення набули кітелі довільних зразків, як наслідування англійських моделей, що отримали загальну назву “френч” — на ім’я Головнокомандувача Британських експедиційних сил у Франції, фельдмаршала Джона Френча.
Їх прикметною особливістю були: м’який відкладний або м’який стоячий із застібкою на ґудзики комір; регульована за допомогою хлястиків або розрізного манжета ширина рукава; великі накладні кишені на грудях і підлогах із застібкою на ґудзики. Набули поширення і френчі англійського офіцерського типу — з відкритим коміром для носіння з сорочкою і краваткою.
До речі, в Червоній армії у 1924–1943 роках френчі носили командний і начальницький склад.
Поряд із френчем, улюбленим видом одягу В. Леніна була кепка. Саме в ній він зображений на більшості фотографій, зокрема до- і післяреволюційних. Здається, з кепкою Ілліч не розлучався ніколи. Напевно, він знав, що кепка, як і френч, заморський винахід.
Кепка являє собою головний убір для чоловіків, але з деяких пір її носять і жінки. До речі, кепка — не зовсім правильна, просторічна назва убору. Правильніше “кепі” (від франц. képi, з лат. cappa — головний убір). Проте будемо говорити так, як звикли.
Кепка є різновидом кашкета з маленьким твердим дінцем, що складається з високого доволі м’якого околиша, і довгого, широкого, прямого козирка. Зазвичай вона є елементом форми людей, які мають справу з технікою (водії, ремонтники тощо), через наявність козирка, що прикриває обличчя від зовнішнього впливу (сонця, снігу), і тулії, на якій можна закріпити кокарду. Кепі зручні тим, що їх можна скласти і прибрати, наприклад, у кишеню чи за погон. Іноді на формених кепі проводять кант у верхній частині тулії.
Вважається, що кепки з’явилися в армії та середніх навчальних закладах у Франції в XIX столітті. У Росії кепі побутувало в російських збройних силах з 1862 по 1881 роки під назвою “шапок нового зразка”. З 1870 року воно було також головним убором учнів класичних гімназій і реальних училищ.