З казками та сама історія. Більшість казок А. Пушкіна не мають жодного стосунку до російського фольклору. Казки про золоту рибку і мертву царівну мають німецьке походження, казка про золотого півника написана за мотивами новели В. Ірвінґа. “Червона квіточка” С. Аксакова — це англійська казка. Так само як і “Маша і три ведмеді” Л. Толстого.
Те саме можна сказати і про радянську літературу. Читаючи дитячі казки радянських письменників, простежуємо ознаки явного плагіату. Так, “Айболить” К. Чуковского перероблений із “Доктора Дуліттла” Г’ю Лофтінґа, “Старий Хотабич” Л. Лаґіна — переказ книги Ф. Енсті “Мідний глечик”, “Вінні-Пух” Б. Заходера узятий з однойменної казки А. Мілна, “Пригоди Буратіно” А. Толстого засновані на “Пригодах Піноккіо” К. Коллоді, а казки А. Волкова “Чарівник Смарагдового міста” та інші дуже нагадують “Чарівника країни Оз” Ф. Баума.
Звичайно, з художнього погляду радянські автори привнесли чимало свого в ці іноземні, маловідомі в Радянському Союзі, казки. Проте погодьтеся, якби не було західних оригіналів, не було б ні російських, ні радянських казкових героїв, оскільки початкова ідея все ж таки була запозичена.
Отже, як казав найдобріший король із фільму про Попелюшку у виконанні радянського актора Ераста Ґаріна, “всі їхні казки давно вже розказані”.
“Ай да Пушкин, ай да сукин сын”
Алєксандрові Пушкіну, безумовно, належить пальма першості за кількістю запозичених сюжетів для своїх казок.
Тільки у братів Ґрімм він запозичив цілу низку “своїх” казкових сюжетів, а саме сюжети казок “Наречений”, “Казка про мертву царівну і сімох богатирів” та “Казка про рибалку і рибку”.
Скажімо, в академічному виданні зібрання творів поета про створення “Казки про мертву царівну і сімох богатирів” можна прочитати, що в її “основу покладена російська казка, записана в Михайлівському”. Однак чи так це насправді?
Варто лише відкрити казку братів Ґрімм “Білосніжка і семеро гномів” і ми прочитаємо: “Люстерко, люстерко на стіні, / Хто найвродливіший серед усіх на землі?” (Spieglein, Spieglein an der Wand, / Wer ist die Schönste im ganzen Land?”). І люстерко зазвичай відповідало: “Frau Königin, Ihr seid die Schönste hier / Aber Schneewittchen über den Bergen / Bei den sieben Zwergen / Ist noch tausendmal schöner als Ihr” (Пані королево, Ви тут найвродливіша, / Але Білосніжка за горами / у семи гномів / ще в тисячу разів гарніша, ніж Ви).
“Казку про мертву царівну і сімох богатирів” написав А. Пушкін у 1833 році в Болдіно. Сам поет стверджував, що ідею цієї казки він почерпнув із розповідей, що їх чув від няні Аріни Родіонівни. Однак, як бачимо, сюжет Пушкіна дуже перегукується з сюжетом казки братів Ґрімм “Білосніжка і сім гномів”, яку вони написали в 1812 році. Відмінності мінімальні: у Пушкіна — богатирі, у братів Ґрімм — гноми; у Пушкіна мачуха сама вмирає від туги і злості, у братів Ґрімм її страчують; у Пушкіна королевич Єлісєй свідомо шукає кохану, у братів Ґрімм королевич випадково натрапляє на Білосніжку. Проте однаковий щасливий фінал наявний уже в обох казках.
Ще однією казкою, де А. Пушкін відтворив німецький фольклор, стала “Казка про рибалку і рибку”, написана тієї ж самої Болдінської осені 1833 року й опублікована в 1835 році. Щоправда, поет значно переробив німецьку казку, пристосувавши її до російських реалій. По-перше, він замінив чарівну камбалу (яка до того ж є зачарованим принцом) на золоту рибку без родоводу. Якщо у братів Ґрімм стара відразу вимагає собі новий будинок, то у А. Пушкіна спочатку з’являється розбите корито, яке згодом стало крилатим виразом.
Поет прибрав епізод, де дружина рибалки просить зробити її самим... римським папою, адже це відразу ж позбавляло казку російського колориту. Зате він вніс важливу зміну до сюжету казки братів Ґрімм: якщо в німецькому варіанті рибалка разом із дружиною підіймається службовою драбиною і користується всіма благами, то у Пушкіна стара починає ставитися до старого як до свого раба і навіть не пускає його на поріг (справді, істинно російський колорит!). Змінив А. Пушкін і останнє прохання вередливої старої. У братів Ґрімм, слідом за римським папою, дружина цілком логічно хоче стати Богом. У А. Пушкіна ж спочатку стара хотіла стати “володаркою сонця”, але потім поет змінив прохання на “володарку морську”. Це справді посилило нахабство домагань старої — адже тепер вона хотіла здобути владу над самою благодійницею.