Залужжя, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство
Поручик ВП Микола Ґродзицький надавав допомогу, зібраним на станції в селі Залужжя українцям, особливо дітям і матері з новонародженою дитиною.
Джерело: Спогад Йосипи Жаркі, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., s. 400–401.
Ігровиця, Тернопільський повіт, Тернопільське воєводство
Полька Стефанія Сирока надала допомогу двом українцям з дивізії СС «Галичина», коли, втікаючи від радянських військ восени 1944 року, вони прийшли до її хати. Нагодувала їх і дала два цивільних вбрання свого чоловіка. Під час нападу бандерівців у січні 1945 року вони їй дарували життя.
Джерело: J. Białowąs, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 26, с. 26–27.
Кам’янка, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство
15 квітня 1945 року поляк, в останню мить, остеріг українську родину Ковальчиків перед польським нападом.
Джерело: Спогад Володимира Ковальчика, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 101.
Команча, Ліський повіт, Ряшівське воєводство
За словами Юлії Кошіль, 50 родин з Команчі від війта мали звільнення від виїзду в СРСР.
15 вересня 1945 року українці з ґміни Команча написали петицію до МГБ з проханням про невиселення. Петицію підтримали Рада і Управління ґміни Команча, війт ґміни Команча Станіслав Касевич та голова Ґмінного управління Союзу селянської взаємодопомоги у Команчі.
16 лютого 1946 року петицію до маршалка Ролі-Жимерського з проханням про невиселення лемків з ґміни Команча підписали солтиси: Радошиць, Команчі, Довжиці, Туринського, Явірника, Ослав’я.
23 березня 1946 року в ході спалення села відділом УПА, мало не був знищений монастир сестер назаретянок, дуже заслужених для місцевого лемківського й польського населення. Завдяки втручанню командира місцевої клітини ОУН «Макаренка», монастир пощадили. Нападаючі погодилися також на подальше в ньому перебування сестер, що в той час було абсолютно неможливим.
Джерело: Спогад Юлії Кошіль, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 273; AMSWiA, MAP, sygn. 304; AAN, Główny Przedstawiciel Rządu ds. Ewakuacji Ludności Ukraińskiej, sygn. 397/164; M. Koprowski, Nazaret na stokach Birczy, „Gość Niedzielny” 2001, № 37.
Коросно, Короснянський повіт, Ряшівське воєводство
Мешканці Коросна – Л. Зайдель, Й. Пшибила та інженер Г. Вуйтович – 29 березня 1946 року звернулися з проханням до Владислава Ґомулки, щоб не виселяти лемків.
Джерело: AAN, Prezydium Rady Ministrów, sygn. 21/3.
Корчмин, Томашівський повіт, Люблінське воєводство
26 червня 1947 року відділ ВП, як свідчить Йосип Лапчук, проводив облаву на бандерівців. Молодь встигла втекти, отже було заарештовано 54-річного Семена Лапчука. Його вели через кладку на Річиці два солдати. Один з них зіштовхнув Семена у воду і хотів втопити. Тоді другий солдат вскочив і врятував його. Лапчук був осаджений у таборі в Явожні, де він у січні 1948 року загинув.
За словами Анни Кіт, дівоче Леськів, 24 червня 1947 року військо арештувало її батька та Марка й Дмитра Бісів. Солтис Корчмина Мартин Ліпінський заступився перед офіцерами ВП за арештованими українцями.
Джерело: Спогад Йосипа Лапчука, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 316, 331; Спогад Анни Кіт, там само, с. 323.
Куляшне, Сяніцький повіт, Ряшівське воєводство
Солтис Куляшного, Петро Дембіцький та солтиси: Щавного, Височан, Полонної, Морохова, Репеді, Прибишева й Мокрого, 11 лютого 1946 року підписали петицію до Президії Ради Міністрів з проханням про невиселення лемків з ґміни Куляшне.
Джерело: AAN, Urząd Rady Ministrów, sygn. 14/19.
Лісько, Ліський повіт, Ряшівське воєводство
Ліський староста Павлусевич уможливлював уникання українцями виселення до СРСР.
Джерело: AMSWiA, MAP, sygn. 304.
Луг, Ліський повіт, Ряшівське воєводство
У лютому 1947 року група членів УПА з’явилася в знайомої польської родини для того, щоб поїсти. Дочка господарів запропонувала, що вона їх заховає, однак вони не погодилися.
Джерело: Спогад Михайла Шиманського, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 368.
Любачів, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство
За словами священика Мищишина, після того, як польський солдат убив українську дитину, римо-католицький священик, декан Собчинський з Любачева сказав: «солдат заплямив польський мундир кров’ю невинної дитини».
Полька, дружина українця Стронського, після вбивства її чоловіка поляками, відреклася від польськості і хотіла охрестити дитину в церкві у Любачеві.
Джерело: Спогад о. Мирослава Мищишина, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 340–341.
Мельники, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство