У лютому 1947 року Ольга й Зося Петрівські з Мельників надали заховання членам УПА.
Джерело: Спогад Михайла Шиманського, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., s. 369.
Миколаїв, Жидачівський повіт, Станіславівське воєводство
За словами Ярослава Пришляка, 10 вересня 1939 року, з ініціативи ОУН, у Миколаєві та околицях вибухнуло збройне повстання проти польської влади, яку трактувалося як «окупаційну». Затята боротьба тривала декілька днів. Каральна військово-поліцейська експедиція дійшла до Миколаєва. Там було спалено господарські будівлі батька Пришляка. Його хотіли застрелити, але на його захист став католицький настоятель парафії та польські сестри-служебниці, які обслуговували будинок для престарілих.
Джерело: Я. Пришляк, За Україну! Записки члена ЗП УГВР, Миколаїв–Монтреаль–Львів 1999, с. 12–13.
Мізоч, Здолбунівський повіт, Волинське воєводство
Наприкінці серпня 1943 року члени УПА вбили близько 100 осіб. Перед нападом, за відмову вступу до УПА, був убитий, разом з родиною, столяр, українець на прізвище Захмаст (або Захмач). Врятувався тільки його 8–9-річний син, яким попіклувалися поляки.
Джерело: W. Siemaszko, E. Siemaszko, Ludobójstwo..., т. 1, с. 977–980.
М’якіш Новий, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство
Деякі поляки з М’якіша Нового плакали й прощалися з українцями, яких виселяли на захід.
Джерело: Спогад Петра Коваля, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 412.
Новий Люблинець, Любачівський повіт, Ряшівське воєводство
У березні 1945 року поляк Коваль попереджав українців про запланований напад на Новий Люблинець.
Джерело: Спогад Агафії Грицько, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 377.
Новосілки, Грубешівський повіт, Люблінське воєводство
Православний священик з Новосілок, Микола Гольц, разом з місцевим римо-католицьким священиком, на зламі березня й квітня 1944 року об’їжджали навколишні села, щоб запобігти польсько-українській боротьбі.
Джерело: Свідчення Юрія Макара, [у:] Холмщина і Підляшшя в першій половині XX століття, Львів 2003, с. 51.
Новосільки Козицькі, Ліський повіт, Ряшівське воєводство
Священик Ричан рятував своїх знайомих, молодих українців, від мобілізації до УПА, виставляючи їм римо-католицькі свідоцтва про народження, через що вони не підлягали призову до сотні.
У селі діяла захоронка для дітей, якою опікувалися п’ять римо-католицьких сестер. Їхня настоятелька, сестра Червець, «рятувала здоров’я і життя всім, без винятку, навіть бандерівцям, пораненим у боях з польським і радянським військами або міліцією. Її дуже поважали. За такого роду діяльність вона могла понести сувору кару. Вона напевно це розуміла, але для неї не було поляків чи русинів, а просто люди».
Полька Марія Сидор переховувала пораненого стрільця з сотні. «Чи могла відмовити йому заховання, знаючи його від дитини і раніше з ним друживши?».
Джерело: Свідчення Владислава Тарнавського, [у:] Z. Ziembolewski, W morzu nienawiści..., с. 116–119.
Павлокома, Березівський повіт, Ряшівське воєводство
3 березня 1945 року відділ АК «Вацлава», підтримуваний поляками з навколишніх місцевостей, у відплаті за попереднє викрадення УПА 10 мешканців Павлокоми і 3 мешканців Динова, зробив напад на село. Було розстріляно від 120 до 150 українців (згідно українських даних – понад 360).
Після операції «Вісла», здійсненої у 1947 році, у польських господарів приховувалися три колишні члени УПА, які походили з Павлокоми.
Джерело: Z. Konieczny, Był taki czas. U źródeł akcji odwetowej w Pawłokomie, wyd. 2 rozsz., Przemyśl 2005, с. 64. Пор. також: П. Потічний, Павлокома. Історія села 1441–1947, Львів 2001; Даровано життя, щоб правду розказати. Павлокома 3 III 1945, опрац. Є. Місило, М. Паньків, Варшава 2006.
Пискоровичі, Ярославський повіт, Ряшівське воєводство
17 квітня 1945 року в результаті нападу на село відділів Національної військової організації під командуванням «Меви» і Юзефа Задзерського «Волиняка», загинуло, за різними оцінками, від 120 до 400 українців.
Під час польського нападу один із поляків сховав, а потім весь тиждень переховував, українку Анну Сороку.
За словами Анни Папи, комендант міліції, Юзеф Бружко відмовився від участі в акції на Пискоровичі, за що був польським відділом застрелений. Під час нападу польська родина надала заховання українській родині.
Джерело: Спогад Анни Сороки, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 470; Спогад Анни Папи, [у:] там само, с. 473.