Слід зазначити, що до установки в роботі ми кваліфікували події, які стосувалися не лише співчуття, коли те, щоб не взяти участі в насильстві і злочині, було пасивне або виражалося в надаванні духовної підтримки, дискретній симпатії та солідарності з потерпілими (хоч і такі прояви альтруїзму, маючи на увазі обставини, в яких вони виявлялися, заслуговують на почесну похвалу). Передовсім, нас цікавила активна допомога, яка давала шанс на фізичне врятування, а також активний виступ проти винуватців злочину. Ми теж врахували публічно декларований спротив проти вбивств інших людей, особливо тоді, коли протестуючий був покараний на смерть.
Здійснивши відбір інформації, ми брали до уваги, з одного боку, достовірність джерельного переказу, а з другого боку, високоякісну вагу конкретних випадків; ми пропускали свідчення, які стосувалися дрібних жестів, або такі, які звучали просто неймовірно і щодо яких не вдалося знайти переказів, які підтверджували б дану версію.
Серед збережених у пам’яті свідків і зафіксованих у свідченнях прикладів різноманітної допомоги, починаючи з проявів звичайної людської доброзичливості до потерпілих, і, закінчуючи актами найвищого героїзму, можна виділити ось такі форми:
1) остереження про напад, запланований на конкретний момент або без чітко визначеного часу;
2) вказівка дороги втечі під час нападу;
3) переховування тих, які знаходилися під загрозою очікуваного нападу, надавання їм заховання під час або після нападу;
4) введення нападаючих в оману, наприклад, запевняючи в тому, що особа, яку шукають, є українцем – членом родини або знайомим, а не поляком; затаювання місця переховування осіб, яких розшукують; відволікання нападаючих (починання з ними розмови, пригощання) тому, щоб переслідувані встигли сховатися або втекти; направлення погоні в інший бік;
5) перевезення з криївки в безпечніше місце (напр., до міста) або приділення коня чи підводи;
6) перша допомога пораненим, їхній транспорт до лікаря або лікарні;
7) забезпечення тих, що врятувалися, харчами, а для полегшення втечі – українським одягом;
8) інформування близьких про обставини смерті членів їхніх родин (особливо єдиними свідками злочину), вказівка, де знаходяться останки;
9) посередництво в контактах між особами, які приховуються, та членами їхніх родин, що їх розшукують;
10) охоплення опікою сиріт або дітей, загублених після нападу;
11) допомога в похороні вбитих, особливо, якщо за участь у похованні загрожував розстріл; опіка над могилами, встановлення хрестів і т.п.;
12) невиконання наказу вбити члена своєї родини (дружину/чоловіка/батьків/дітей); відмова від виконання, спільна втеча, переховування особи, засудженої на смерть;
13) відмова брати участь у нападі, пацифікації або іншій репресивній акції;
14) публічний протест (на сільських зібраннях, під час богослужінь) проти злочину та застосування примусу;
15) дарування життя жертвам нападу, засудженим на смерть або особам, вистеженим у результаті погоні (напр., вдаючи проведення екзекуції, умисне «проґавлення» особи або криївки);
16) звільнення заарештованих.
При встановленні обставини події, ми нерідко натрапляємо на незрозумілі ситуації, часом дуже заплутані. Це стосується, особливо, мотивів надавання допомоги та контексту дій, які піднімалися. Звідси принаймні деякі зі згаданих ситуацій і поведінки вимагають коментарів.
Стосовно найчисельнішої групи, яка охоплює попередження поляків про плановані УПА напади на окремих осіб або цілі польські села, або схиляння їх до того, щоб заздалегідь покинули село перш, ніж дійде до трагедії, певні труднощі при відборі матеріалу являло те, щоб відрізнити випадки, коли про існуючу загрозу осіб, яких стосувалася небезпека, попереджали з добрими намірами, від випадків свідомого введення в оману, наприклад, заохочення поляків до виїзду для того, щоб позбутися їх з села. Не завжди можна було розпізнати дійсні наміри, тому й ситуації, коли попереджені втікачі потрапляли в руки УПА, ми, про всяк випадок, пропустили.[22] Зафіксовано, натомість, доволі часті випадки, коли поляки гинули, бо зігнорували остереження.
Траплялися випадки застосування вишуканого підступу, наприклад, гарантування безпеки з метою приспати пильність потенційних жертв та полегшити завдання нападаючим.[23] Для ілюстрації ми наведемо один із показових прикладів симульованого порозуміння.
22
Пор. подібного роду чіткий та однозначний приклад: У липні 1943 р. один з членів УПА попередив мешканців колонії Широка (Горохівський повіт, Волинське воєводство) про нібито заплановану німецьку пацифікацію. Він рекомендував втікати не поодиноко, лише групою, та прямувати в сторону поляни під лісом, де він сам про них потурбується. Прибувши на місце, поляки були оточені УПА та розстріляні (W. i E. Siemaszko,
23
Для контрасту див. село Озеро (Луцький повіт, Волинське воєводство) та село Байківці (Тернопільський повіт), рідкісні приклади виконання наданих гарантій безпеки.