Як пише Станіслав Стемпєнь, тоді зафіксовано «приклади солідарності, співчуття і допомоги переселенцям. Це було характерне особливо на територіях, де сусідські відносини складалися добре, де не мали місця взаємні антагонізми й сутички. Такі постави, значною мірою, виникали з родинних стосунків між поляками й українцями (для Східної Галичини характерними були змішані шлюби). [...] Локальні зв’язки, хороші сусідські та сімейні взаємини призводили до того, що дехто пробував захистити українців від виселення. По суті, це було можливе лише після документального доведення польської національності, що робилося, в основному, шляхом подачі римо-католицьких свідоцтв про народження, а також свідчень сусідів або солтиса, що дані особи не є українцями і не мають нічого спільного з українським підпіллям. Тоді ж намагалися здобути документи, які підтверджували службу в повоєнному Польському війську або „залагоджували” в чиновника з операції „Вісла”, щоб він не вносив даної родини у список призначених на виселення. [...] заміна свідоцтв про народження відбувалася добровільно самими українцями, які прагнули уникнути виселення, а не під тиском римо-католицького духовенства. [...] у джерелах ми знаходимо також інформацію про видачу фіктивних свідоцтв про народження. Не можна, отже, говорити про використання скрутної ситуації греко-католиків для збільшення стану володіння Римо-Католицького костелу. Такі документи в жодному разі не означали зміни приналежності за віровизнанням, ані не зобов’язували до релігійної практики в Римо-Католицькому костелі. [...] Випадки солідарності з українцями підтверджують також звіти українського підпілля, в яких інколи можна знайти інформацію, що навіть солдати, які брали участь у переселеннях, рекомендували українському населенню спробувати перечекати акцію, переховуючись разом з майном в лісах. [...] з огляду на репресії органів безпеки, які трактували допомогу українському населенню як злочин співпраці з УПА, а також з приводу сильної пропаганди, антипольських виступів зі сторони українського підпілля, а особливо до подій на Волині, допомога з боку поляків українським переселенцям не могла набрати ширшого характеру».[29]
Відомості, які описують випадки допомоги, ми намагалися уніфікувати згідно такої схеми:
1) Місцевість з її адміністративною приналежністю і орієнтовними статистичними даними на тему кількості і національного складу мешканців. Структура національного складу подана для ілюстрування пропорції між польським і українським населенням, наприклад, польське село; польсько-українське село; українське село, в якому проживало декілька польських родин; село з перевагою польського населення над українським; село зі значною перевагою українського населення над польським.
2) Подія – зазвичай напад на цивільне населення: елементарна реконструкція його перебігу та обставини, у формі короткого опису з наведенням дати й кількості жертв (хоча й оминаючи жахливі описи злочинів винуватців). Ми тут використали інформацію з існуючих опрацювань, зводячи її до необхідного мінімуму.
3) Акт допомоги, з наведенням обставин, у вигляді короткого запису, складеного на підставі свідчень очевидців, або більш детального опису з використанням цитат зі свідчень, інколи доволі обширних. Ішлося про те, щоб віддати голос самим учасникам, представити події очима свідків, крізь призму їхнього уявлення, спосіб бачення та інтерпретації реальності (пор., напр., загальновживані визначення винуватців: «бандерівці», «бульбівці»,[30] «різуни», «бандити», «банди УПА»). Подекуди ми зберігаємо також мовні особливості (напр., слово «піп» на визначення духовної особи східного обряду, тоді, мабуть, нейтральне, хоч сьогодні вважається недоречним чи навіть образливим), що має додаткову цінність автентичності. У випадку розбіжності в інформації, наявності помилок і неточностей, ми додаємо необхідний коментар. Імена й прізвища українців подаємо, як правило, в такому звучанні, в якому вони виступають у джерелах (отже, найчастіше, у спольщеній формі, зрештою, відповідно до прийнятої урядової та побутової практики II РП). Важко в цьому істотному питанні (ідентифікація приналежності особи) бути цілком послідовним, адже на Кресах ми не завжди маємо справу з чітким розмежуванням прізвищ та імен, «чисто» польських і «чисто» українських; зокрема, досить розповсюджена практика змішаних шлюбів значно ускладнила називання осіб.
29
S. Stępień,
30
Максим Боровець «Тарас Бульба», засновник перших загонів українського партизанського руху за незалежність, протиставляв себе людиновбивчим методам прихильників Степана Бандери, однак його підвладні також брали участь, принаймні в деяких нападах, на польське населення, звідти такий несправедливий поділ.