Ликошин, ґміна Телятин – польсько-українське село, яке налічувало понад 500 мешканців.
28 серпня 1944 року члени УПА оточили польську частину Ликошина, вбивали витягнутих із хат та зустрічних мешканців. Маріанна Романчук з шестирічною дочкою вирішила втікати: «Ми почали тікати, а за нами групка дітлахів. Я сама не знала, куди біжу. Налякані й заплакані, ми забігли до обійстя Анни Новосад – українки. Мішаною польсько-українською мовою я почала благати, щоб вона нас заховала. Анна Новосад стояла налякана і не могла вимовити слова. [...] Одна з доньок Анни вибігла перед хату і крикнула матері: Не приймай ляхів, бо і нас вб’ють. Але втрутилася друга дочка, яка почала її намовляти, щоб нам допомогла. Анна Новосад, довго не роздумуючи, кивнула на нас і почала розпихати по різних закутках своєї хати. Завдяки ній ми уникнули неминучої смерті, а разом з нами четверо інших дітей».
Джерело: Свідчення Маріанни Романчук, [у:] Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 267.
Потуржин, ґміна Потуржин – село з перевагою українського населення над польським.
Станіслава Старчевська згадує атаку членів УПА на село 1 квітня 1944 року. «Мене зі сну вирвала стрілянина [...] Я почала втікати, хоч не знала куди. Забігла до обійстя українця Іллі Радом’яка. Там вже було декілька поляків. Ми благали про заховання. Господар без слів нас сховав у своїй хаті. Завдяки йому врятувалося мабуть десь 15 осіб».
Джерело: Свідчення Станіслави Старчевської, [у:] Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 274–275.
Терношин, ґміна Терношин – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало понад 1200 мешканців.
У ніч з 17 на 18 березня 1944 року УПА вбила близько 80 осіб. «Цієї ночі було також відмічено приклади героїзму деяких українців. Наприклад, Василь Костюх у своїй садибі затаїв близько 30 поляків, завдяки чому вціліли, між іншим, Франциск Вавжищук з родиною, Ян Копель, Владислав Пьотровський, Антоні Левандовський та Малонь з 4-особовою родиною».
У своїх спогадах Тадеуш Вольчик подає, що його родина про атаку була попереджена українцем Ґрохольським, а вижила, сховавшись у коморі іншого українця, Максима Біди, який приховував там ще кільканадцять осіб, переважно жінок з дітьми.
Джерело: Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 283. Єжи Венґерський подає, що атака відбулася з 18 на 19 березня і загинуло близько 60 осіб (Armia Krajowa – oddziały leśne 19 pułku piechoty, Kraków 1993, с. 41); T. Wolczyk, Tarnoszyn w ogniu, Chełm 1998, с. 23.
Ходиванці, ґміна Ярчів – польсько-українське село.
У ніч з 12 на 13 квітня 1944 року відбулася атака УПА на Ходиванці і колонію Плебанка. «Польські хати в Ходиванцях були тільки частково заселені, тому що багато поляків вже перемістилися на території, які контролював польський рух опору. Частина людей залишила село в день перед нападом, про підготовлюваний напад повідомлена однією з українок».
Джерело: Związek Walki Zbrojnej – Armia Krajowa w Obwodzie Tomaszów Lubelski..., с. 261–262.
ДОДАТОК
ПОЛЯКИ – З ДОПОМОГОЮ УКРАЇНЦЯМ
Белз, Сокальський повіт, Львівське воєводство
У 1945 році священик Каня під час проповіді засуджував польські напади на українців, за що УБ хотів його арештувати, отже влітку того ж року він утік з містечка. За українкою, Анною Кіт, священик Каня виставив їй римо-католицьке свідоцтво про народження.
Джерело: Спогад Петра Школи, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 215; Спогад Анни Кіт, дівоче Леськів, там само, с. 319.
Бінчарова, Новосанчівський повіт, Краківське воєводство
На початку липня 1947 року Семан Мадзелян, призначений разом з іншими мешканцями села до виселення в рамках операції «Вісла», був свідком, як старик-поляк знаком хреста благословляв кожну проїжджаючу підводу з від’їжджаючими українцями.
Джерело: Спогад Семана Мадзеляна, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 24 (у спогаді село зветься Більцарева); див. також: S. Madzelan, Spowiedź z nie popełnionych grzechów, [у:] Mniejszość w warunkach zagrożenia. Pamiętniki Łemków, Wrocław 1996.
Вербиця, Томашівський повіт, Ряшівське воєводство
Солдат ВП став на захист українки, яку бив інший солдат.
Джерело: Спогад Стефанії Левко, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 80.
Вільшаниця, Ліський повіт, Ряшівське воєводство
Дві польки у Вільшаниці остерегли жінок, які поверталися з СРСР у Команчу, щоб ті оминули Угерці, тому що там військо.
Джерело: Спогад Юлії Кошіль, [у:] 1947. Пропам’ятна Книга..., с. 272.