З-поміж трьох жінок у будинку — його дружини, його сестри та його матері — найгамірнішою була й найбільше уваги приваблювала найстаріша, яку першого дня сприйнялося як істинного главу сім’ї й управителя садиби, як це часто буває за звичаєм іще з минулого століття, коли мати або овдовіла бабуся за відсутности чоловіків у розквіті життя, котрі перебували або на роботі, на війні, на засланні або ще в якійсь іншій життєвій експедиції, тримає залізною рукою усю родину й родинний маєток. Проте наступного дня зрозумілося, однак, що саме наймолодша, Марта Веліцька, ухвалює, по суті, всі ключові рішення у цьому домі, і її тихе слово переважає над барвистими вибухами материних афектів. Третього й четвертого, зрештою, аж до сьомого дня, не тямилося нічого, оскільки лежалося уже цілковито зануреним у гарячкову маячню, коли два оплачувані паном Войславом лікарі — один поляк, а інший німець — сперечалися над ліжком, чи це запалення легенів, чи інфекція іншого внутрішнього органа, а може, початок Білої Пошести. Наступного тижня, коли вже підвелося з ліжка й ходилося по будинку, харчуючись за столом родини Веліцьких, бавлячись з їхніми дітьми й проводячи післяполудневу пору з жінками, а вечори з паном Войславом у його наріжному кабінеті, з якого завдяки великим мороскляним вікнам відкривався вид на лід і лід, й імлу, отож, наступного тижня дізналося про найтихішу істину: не управителем, а справжньою господинею дому на Цветистой сімнадцять була Галіна Веліцька de domo Ґурґала, адже це саме вона володіла серцем пана Войслава Веліцького.
Діти — хлопчик, дівчинка й хлопчик — вилазили усім на голову, в дослівному й переносному сенсах. Не раз бачилося пана Войслава, який вибігав із кабінету (й то навіть тоді, коли він там після настання темряви, або в святковий день приймав якихось відвідувачів), голосно кричав і тупотів по паркеті в слонячому галопі, що супроводжувалося пищанням і хихотінням синочка чи донечки, або й двох дітей водночас, яких він виносив, посадивши на широкі плечі, тримаючи під пахвами, а якось навіть ухопивши в зуби за комір найменшого Пйотра-Павла, й так його відтранспортував, висловлюючи величезне обурення, що малюки йому перешкоджають працювати, чому, звичайно, ніхто вдома не повірив. Бачилося його, коли він дрімає після недільного обіду в шезлонґу в вітальні, важке рамено з’їжджало йому разом із газетою на підлогу, випиналося з-під сюртука куполоподібне черево, попри те, що дуже щільно запнуте, й на це величезне пузо, як на зачаровану гору, видряпувалася, прикусивши язичка, Міхася, щоби зайтися сміхом, коли пан Войслав прокидався уже з дочкою, яка зручно мостилася у нього на екваторі: вона підстрибувала тоді, ніби на надутому м’ячі, а пан Войслав видавав кумедні звуки. Або ж удавав, що спить далі, й тільки хропів дедалі голосніше, від чого хвилювалися його пишні вуса й довга борода, а черево колихалося, від чого, згідно з ритмом глибоких вдихів і видихів батька, дівчинка підносилася й опадала, врешті падаючи пласко й хапаючись кулачками за ту бороду, щоб не впасти, отакі шалені то були родео.
Сказалося пані Галіні, що либонь у них виростуть страшенно розпещені діти. Зовсім інший лад виховання у добрих домах міщанства й багатої шляхти Конґресівки.
Вона дуже здивувалася.
— Розпещені? Пане Бенедикте, ми їх не розпещуємо, ми їх любимо.
— Отож, власне.
Вона тільки здивовано подивилася.
Пані Галіна, жінка пересічної вроди, але надзвичайної делікатности й тепла, улаштовувала ритм сімейного життя у час відсутности чоловіка, себто більшу частину дня, коли пан Войслав їздив студницями й заводами Зимного Ніколаєвська, або перебував на своїх придвірцевих складах. Пані Галіна рідко віддавала розпорядження навіть прислузі (а якщо й чинила це, то з дивною сором’язливістю, майже пошепки). Насправді, однак, вона не мусила нічого наказувати, позаяк усі досконало знали своє місце й повинності, й увесь дім був улаштований за задумом пані Галіни. Коли лежалося у ліжку після лихоманки, то вона зайшла якось після сніданку з оберемком книжок і часописів, пропонуючи почитати хворому; й відтоді щодня заходив хтось о цій порі, під тим або тим приводом підтримуючи товариство, — невже вона їм так веліла? Моглося побитися об заклад, що вона не сказала жодного слова.