«Новая Сибирь» також друкувала розлогі репортажі про поступ у будівництві тунелю до Аляски. Й знайшла теж місце для солоденького звіту про відкриття двох нових притулків для «закрижанілих» (тобто тих людей, на будинках яких угніздилися люті), притулків, побудованих «віддалік від мамутових трактів» філантропічною фундацією пана Гаррімана. Все це мало вигляд аж надто прозорої пропаґанди.
«Сибирский Вестник» був напівофіційним голосом російської влади, що легко прочитувалося зі самого стилю статей. Тут рекламувалися найбільші фірми Іркутська, всі наймогутніші підприємства Зимнього Ніколаєвська. Концерн Тіссена інформував про створення акціонерного товариства Тіссен і Тіхольєв із резиденцією в Іркутську, про шістдесятивідсоткову участь Тіссена й двадцятивідсотковий внесок із цінних паперів, вільно доступних на ринку, придбання яких цим заохочується: товариство створене для експлуатації «первісних родовищ природного крижліза». У свою чергу, Азовське металурґійне товариство оголошує відкриті торги на спорудження «спеціальної студниці для виточування крови лютих, призначеної для промислових процесів»; за управу підписалися Ст. Сємашко, Т. Гандке. Про урочисте відкриття резиденції своєї іркутської філії заявляє Ческа Банка. Спілка католицьких кравців Сибіру запрошує на показ «антипаризької моди», Дёгтевская, 22. В Іркутському новому театрі поставлено французький фарс «Хто приносить квіти», який, проте, було негайно знято з репертуару після прем’єри на вимогу царської цензури; редактор Вішний просторікує про крах моралі в декадентській Європі й розклад здорової соціальної тканини Імперії, ураженої аморальною пошестю уже згнилого Заходу.
«Іркутские Новости» були натомість типовим пополудневим виданням, повним звістками про скандали в горішніх і долішніх сферах, нових кримінальних вчинках відомих преступников, про заморські дива й бридоту, а також історії раптових збагачень і ще раптовіших банкрутств. Цілі колонки тут займали товариські плітки й чудернацькі звіти із так званих подій, тобто прийнять у палацах іркутських крезів, балів у губернатора, театральних прем’єр, весіль, похоронів і судових процесів. Ці звіти часто були підписані ексцентричними псевдонімами або лише ініціалами, а пропорції в уміщених інформаціях мали такий вигляд: одна частина на саму подію, дев’ять — на докладний опис одягу й зачісок дам, які в ній брали участь. Можливо, так само виглядали газети в Царстві, — проте там їх не читалося; тільки хворіючи, тільки лежачи в ліжку, доходиш до такого стану засушення почуттів, що читаєш найбезглуздішу газету від першої до останньої шпальти, й ще дрібні оголошення, а потім вивчаєш ґравюри.
У «Новостях» прочиталося також про процес шайки Вінемана. Це був інженер-металурґ прусського походження, який під час чергової поїздки на північне сорочище загубився сорокам і тунґусам у крижаній країні, й тільки через півроку знову з’явився на берегах Байкалу, з однією відмороженою рукою й одним оком, закрижанілим аж до мозку. Він стверджував, що здатний тим оком зазирнути просто в Підземний Світ, і що він цілі жили Криги й луки мамутів бачить, і за хорошу плату вкаже крижлізним компаніям нові багатства; здатність цю він нібито набув, «живучи в природному стані серед лютих». Жоден із маґнатів крижліза не повівся на Вінеманові казочки, проте завжди знайдуться в Іркутську наївні з грошима, які шукають легких і прибуткових інвестицій. Яким же було здивування, коли і один, і другий, і третій з-поміж тих, хто заплатив Вінеманові, поверталися зраділі, справді знайшовши поклади у вказаних місцях. Дедалі більші компанії купували у Вінемана мапи й координати. Його згубила жадібність: він мав би втекти раніше. Врешті, однак, іркутський обер-поліцмейстер додав двічі по два й пов’язав випадок Вінемана із рапортами про старателів і приватних геологів, котрі занадто часто почали останнім часом зникати без сліду. Бандитів упіймали, коли вони катували наступну жертву, щоб вирвати в неї таємницю її знахідки. Кригоокий інженер був корисний для них як показне прикриття — бо люди легко повірили, що він справді тим бурульним оком заглядає під землю: явні чуда замикали уста недовіркам. Тільки згодом хтось привіз із Пруссії звістку, що Вінемана, який і справді мав технічну освіту, на батьківщині вже багато років розшукували за двоєжонство й торгівлю краденими породистими псами.