Выбрать главу

… Тут, однак, одразу ж подумалося: мапа проте не показує дійсности такою, якою вона є, лише зображує людські знання про неї, — тож ж як люди могли б виміряти рухи лютих під льодом? Очевидно, що озеро становить білу пляму. Так само, як і великі пустелі й лісові масиви Центрально-Сибірської височини, — ніхто не бачить, як часто люті там виморожуються, і чи виморожуються взагалі; виплюнуту землею падлину мамутів там поїдають хижаки й стервоїдні, перш ніж на неї натрапить тунґус, якут чи інший мисливець. Чи перетинаються Шляхи, чи ні, цього також завдяки двомірній мапі не дізнаєшся: вона не показує третього виміру, глибини. Той самий принцип слід застосувати до міст. Іркутськ, Нижньоудінськ, Красноярськ, Кєжма, Усть-Кут, Якутськ, Чита, Благовєщенськ, Хабаровськ — усе під Кригою, усі потято Шляхами Мамутів. Але важко припустити, щоб люди століттями засновували свої поселення власне в місцях якихось таємничих геологічних явищ. Отож, чи люті сходяться до людських мурашників, позаяк тут пролягли Шляхи Мамутів, чи просто тому, що їм тут забажалося угніздитися? Як їх відрізнити — Шлях як шлях і шлях як лінію на мапі, укладеній людиною?

… Скажімо, марсіяни пана Велса спостерігають так за людськими мандрівками, зовсім не бачачи матеріальних основ людської цивілізації, не бачачи географічних формацій Землі. Чи не виснували б вони за якийсь час форму наших шляхів і ліній залізниці? Чи не відкрили б вони таким методом межі суходолу й морів, розташування гірських хребтів? Чи не відтворили б вони державних кордонів? Але як вони могли б відрізнити політичний кордон від фізичного? Перший і другий стримують міґрацію Homo sapiens. Можливо, люті пересуваються Шляхами Мамутів тільки тоді, коли їм так зручно; проте коли вони прагнуть до мети, куди не провадить жоден Шлях, то просто сходять із них. А картографи Сибирьхожета й Міністерства Зими скрупульозно поєднують на своїх мапах точки занотованих виморожень, відповідно до їх часу, частоти й потужности, виміряної трьома термометрами, й кожна така лінія є для них водночас Шляхом Мамутів, хоча жодного слонячого трухла біля неї ніхто ніколи не знаходив.

… Але ось уже зробилося сміливе припущення: що люті мислять, що вони обирають собі цілі, що вони мають свідомість, що вони є чимось більшим, ніж проявами безглуздої стихії нелюдського Морозу, які підносяться над поверхнею Землі, як хвилі підносяться на збуреній воді.

… Геокріологічні фронти визначали поступ мерзлоти. То була своєрідна метеорологія скельної породи. Іркутськ, для прикладу, містився між ізотермами 1909 і 1910 років. Чому не визначали радше геотермічних фронтів? Чи не вдалося б відшукати Шляхи Мамутів власне завдяки вимірюванню температури мерзлоти? Знайшлося чистий аркуш і записалося це запитання під числом 1. А під числом 2: якщо мерзлота приростає разом із поширенням Криги (мерзлота вочевидь є одним із аспектів Криги), то чи на поглинутих нею територіях постають нові Шляхи Мамутів? Адже «Карта Льда 1923» показувала Шляхи й поза лінією 1908 року. Проблема в тому, що найстарші ізотерми, іще до створення Сибирьхожета й до початку оплачуваних ним дослідницьких експедицій геокріологів, накреслено тоненькою пунктирною лінією: просто бракувало надійних даних для визначення тодішніх меж вічної мерзлоти. Було відомо, які міста стояли тоді на мерзлоті, а які ні; й власне нічого більше. Натомість між найновішими ізотермами картограф Сибирьхожета наважився запропонувати низками крапок лише кілька гіпотетичних Шляхів. У леґенді мапи вручну було дописано посилання на меморіал професора Герца. Погорталося документи. Отож, професор Герц висунув гіпотезу, що в доісторичні часи Сибір й Азія загалом не раз зазнавали «припливів» і «відпливів» мерзлоти: буцімто бували часи, коли увесь континент сковував підземний мороз. Висновок очевидний: Шляхи Мамутів уже колись там існували — тепер вони просто в і д к р и в а ю т ь с я.