Далебі, хто мріяв, хто снив? Якщо він не існував, — то чию правду в цій брехні оповідав? Яку таємницю колективної душі об’явив у полум’яній проповіді про Царство Пітьми, той, хто промовляв з-за світіні й тьмітла, з-за сталевого гуркоту, — він, вирощений між директорами Сибирьхожета візерунок паморозі, він, Людина-якої-не-було?
Про що снить Сибирьхожетo? Про що мріють біржові спілки й мільярдні корпорації? Які крижані кошмари приводять у рух бюрократичні душі Акционерных Обществ, Societes Anonymes і Aktiengesellschaften?
Тоді, на крижлізній вежі, я розмовляв з істотою без тіла й мозку, й навіть не механічним витвором, урешті-решт, не з машинною інтеліґенцією, якимсь ляйбніцівським калькулятором на коліщатках і стрічках накрученим; свій союз і дружбу мені запропонував хтось інший, щось цілком інше… Так само, як ми є дітьми матерії, й отже, вгору, до світів ідей розквітаємо, так воно народилося між ідеями і тільки звідти нерішуче тягнеться до матерії. Дитя Історії, яке з однаковою природністю пересувається ґрадієнтами історичних необхідностей, з якою ми переміщуємося між приміщеннями мурованого будинку.
Єдиного герольда й повірника свого він знайшов — у кому? У кастрованому Янголі, людині майже вже від тіла цілком відтятій, відклеєній від матерії. А приятеля шукає — у кому? У Математику, Алґоритмізаторі Ідей, неіснуючому Бенедикті Ґерославському.
Точно, що це все виросло на поживі грошей… Щось інше виросте на чистій політиці, на війні, ще інше — на природознавстві. Організми, збудовані не з білків, а з ідей. Для них на даний момент немає назв, немає мови.
— Що ж, тепер ми й так правди не дізнаємося. Відмерзло.
Кхр, тртртр, кркккк, кх-каар! А це вже сміх Шульца/Побєдоносцева.
— Ах, ах, я ж урешті знаю, як воно: граф Шульц мертвий, він мертвий! — І сміється далі.
Я не дізнаюся правди. Може, то Шульц оббріхує Побєдоносцева, а може, Побєдоносцев оббріхує Шульца. Може бути так, а може й так. Є с т ь так і так.
Літо.
Я б’ю головою об стіну. Ііііюуууууууу! Назовні дощ стукає по блясі, стукає по деревині. Я розплющую око. Дріжджовий Революціонер напружує м’язи.
Видих.
Але яке все це має значення?.. Аби тільки дочекатися Криги. Тоді станеться істина й омана, буття і небуття, Одиниця і Нуль.
— Даю вам слово. А тепер скажіть їм, аби відпустили мене.
— … уіуіііі… завжди… вюіііззз… слово… ізззз!.. Єрославського…
Я поклав трубку поруч із апаратом, постукав у двері. Діамантове мурло зміряло мене поглядом різника й мовчки розминулося на порозі. Якусь хвилю він слухав голос, що завивав на дроті. Потім пішов до начальства, залишивши зі мною двох інших вартових. Я терпляче чекав.
З’явився старший троцькіст, мабуть, вирваний зі сну, з каламутним попервах поглядом. Він, мабуть, не дуже орієнтувався у справі: спочатку він поговорив із діамантовим, відтак довго балакав з Шульцем/Побєдоносцевим. Урешті він повісив трубку й помахом руки відіслав бойовиків з конторки. Він застебнув пом’ятий піджак, закурив цигарку… Я кліпав, вкладаючи на своїй зіниці його розмите зображення. Він до мене придивлявся, кашляючи в долоню, згорнуту біля рота. Щойно тоді мені почало щось у оці та голові замерзати, — карти, папуга, АҐҐ, ні, той був лисий, як коліно.
Я відкашлявся.
— Ви були редактором «Иркутских Новостей».
Він почастував мене цигаркою, подав вогню. Я затягнувся. Він мружився, досі засліплений жовтою жарівкою.
— Певно мушу затримати вас, аби поторгуватися з Поченґлом, господин Єрославський…
— Непоганий гендель живим товаром тепер відбувається у Льва Давідовіча. Може, одразу вивісьте мене на ліхтарі.
— Ех, поляки. — Він струсив попіл у іншу жменю. — Не вимахуйте мені перед очима прізвищами, Троцький не раз у мене ночував, я внесений у Список Чотирьохсот.
— Змова еліт! — Я посміхнувся налитими кров’ю губами. — Як вчинити пролетарську революцію у країні без пролетаріату? Та ж є єврейська інтеліґенція, котра знає, що краще для пролетаріату, пролетаріатом не будучи. Звідки вона знає? А з історичних калькуляцій. Але той, хто береться за Математику Історії не як холодний неупереджений учений, зосереджений лише на числах і внутрішній красі алґоритміки, а як місіонер, сектант, заздалегідь засліплений власною священною єдиноістиною і котрий згідно з нею все тлумачить, на істинобій проти світу стаючи, — той ніколи доброго результату не отримає. Заболіло студентам тонкошкірим страждання простої людини, і заходилися вони навертати Росію на нову Марксову релігію. Обчислення гуманітаріїв! — пирхнув я. — Ну то маєте народну справедливість і новий світовий порядок: голод, терор, трупи на вулицях і люди, яких тримають у звіриних клітках, наче тварин.