Я пригорнув панну Єлену в міцні обійми, стиснув щосили. Вона ще якусь мить тремтіла; тремтіння припинилося. Вона швидко дихала, потім дихання заспокоїлося. Вона блукала пальцями тут і там, пальці затрималися. Повіка смикалася, повіка заспокоїлася. Я пересунув нас глибше у тьмітло. Вона поволі, поволі, поволі замерзала.
— Пане Бенедикте… — прошепотіла вона, й лише це встигла, перш ніж її перервав напад кашлю.
Я притиснув голову до її грудей, вухо-напіввухо до м’якої апретурної тканини, й тільки тоді мені полегшало, — коли я почув наростаючий у грудях Єлених шурхіт смертельних сухот.
Модель: панна Єлена Муклянович. Дівчина з хорошої родини, кохана донечка в шляхетній міщанській родині, улюбленка татка, пестунка мамусі, меткий і сповнений життєвої енерґії малюк. Але — починається хвороба. Починається хвороба, одна, друга, десята, тривалі невизначені недуги, грип, що переходить в анґіну, анґіна в анемію, анемія у грип… Хвороба в самій девочке, лихоманка й слабкість — симптоми тіла. Вилікуєш один, дадуться взнаки інші. Сім’я не шкодує рублів, не покидає зусиль, звертається до відомих лікарів, посилає дівча до модних клінік і на води, оплачує усілякі чудесні зцілення, наймає кваліфіковану обслугу, щоби дитина удома, в ліжку мала найвищий шпитальний комфорт. Нехай навіть не встає! Нехай не виходить! Не ворушиться без потреби! Що залишається Єленці на довгі літа? Вид із вікна, книжки, що оповідають вигадки про світ, і слова відвідувачів.
… Так починається перша одержимість волею: те, чого не зазнає, вона уявить собі — однаково істинне. Є межа розумових зусиль й анґажування духу, за якою для характеру людини немає різниці між вчинком й уявленням про вчинок. Ось чому Господь Бог однаково заборонив чинити перелюб і мріяти про нього. Вчинив, не вчинив — для душі однаковий гріх: у будь-якому разі ви вже хтось інший. І не конче ніж у живе серце встромляти, вистачить щирої можливости, щиро пережитої. А чого лише Єлена не зазнала, лежачи там тижнями, місяцями й роками, замкнута під герметичною накривкою! Велике кохання, як у непристойних романах. Авантюри й скандали. Подружжя, материнства, старости, прикрощі й ейфорії. Подорожі. Погоні, втечі, злочини, розслідування, судові процеси. Вона кохала й ненавиділа, боролася і страждала, перемагала й ставала безпорадною жертвою, брехала, займалася перелюбами, убивала, зраджувала. Бо могла. (Позаяк не могла).
… І так починається інша одержимість — волею: оскільки немає різниці між учинком й уявленням про вчинок, не залишається жодної межі для перетину; панна Єлена ж усе вже вчинила (хоча не вчинила), вона знає трепет, почуття і супутні думки, знає стежки душі. Вона їх широко протоптала. Насамперед зі шпоньки чи брошки вона виготовила собі відмичку й відчиняє замок у дверях покою, де її задля власного ж добра ув’язнили. Свобода! Так усе починається. В о н а м о ж е, тому вислизає на нічні прогулянки тихим домом, мишкує по креденсах і кімнатах прислуги, ласує забороненими ласощами, куштує алкоголь і тютюн. В о н а м о ж е, тому вламується до чужих кімнат і таємниць, до кабінетів, секретерів, письмових столів, читає чужі листи, щоденники, висмоктує із них життя до мозку кісток. В о н а м о ж е, тому підглядає й удень, криючись — за їхніми пронозтвами, дрібними підлотами, страхами, романами, дріб’язковою шляхетністю. В о н а м о ж е, тому бреше: про те, про се, про речі важливі й неважливі, коли тільки змога, якомога більше, до самої межі брехні. Кожна постала нагода становить непереборну спокусу свободи. Не потрібні приводи, рації, жодні мотиви, саме вони несли б у собі обмеження, нове поневолення; це непотрібно. П а н н а Є л е н а м о ж е. Вона не вчинила, проте вчинила. Омана істинніша, ніж істина.
Я штовхнув Єлену у світінь, розлиту праворуч електричною калюжею; панна повернулася у мене на колінах, високо задираючи спідницю. Вона хрипко дихала, й це дихання, яке горнулося до мого обличчя, немов волога хустка, вже виразно пахло мокрим листям.
— Я негайно заберу вас до Ніколаєвська, подалі від цього болота Історії. Я маю тут справу ще з одним шевцем… Але потім, аби лише о парній годині…
— Ви все заздалегідь обчислили!
— Про Історію? Так.
— Ох. То, може, також знайдеться місце й для Польщі у цих ваших рівняннях?
— Барви прапорів, назва національної валюти, гімни й мови, — не це найважливіше в житті, панно Єлено. Але, що ж, я маю оту угоду з Пілсудським… Нехай собі Старий виборе оту свою Державу. Це тепер неважливо. Тепер — я забираю вас звідси й…
— А мене ви, пане Бенедикте, не спитаєте? Чи я погоджуюся на оті ваші великі божевільні проекти? Нічого не…