Однією скаліченою рукою за шию, поруч із рубцем від опіку, другою скаліченою рукою по її нозі до стегна й вище дірявою панчішкою — аж девушка від здивування широко розплющила очі, завмерши у невизначеності між можливістю і можливістю.
— Я не питатиму, — відрізав я. — Одна річ — це плани щодо світу: добре, що ви їх розумієте. Але щодо панни — це моя річ! — Я пригорнув ще ближче її голівку, нахилену наді мною, тож не тільки диханням, а й голою шкірою ми змішалися у матерії. Єлена не опиралася, але я стиснув її так міцно, щоб вона не мала тут жодної свободи, хоча б навіть і хотіла чинити опір із усіх сил. — Чи ви коли-небудь зазнали такої пристрасти, що душу пожирає, — жадання, яке поглинає вас безумовно, — не тому, що ви жадаєте, а тому, що вас жадають?
Ззовні, з-поза світла й тьмітла, з Історії долинули хаотичні постріли й нажахані вигуки. Іржав конаючий кінь.
Панна Єлена упіймала дихання.
— Тоді ви не були таким… рішучим.
— Рішучим? Тоді я не існував!
Вона хотіла розсміятися, але закашлялася.
— Чи ж не соромитеся ви, отож, казати правду вголос! У вас знайшлися слова для речей, які годі висловити!
Я заперечливо похитав головою.
— Живучи в Літі, Єленко, ми ніколи не навчимося мови ідей і не побачимо ясно правду про дійсність. Натомість ми знаємо правду про наші слова про дійсність. — Я відхилився у небуття, щоб краще побачити віч-на-віч напівсущу жінку. — Коли я кажу, що я вас кохаю — чи кохаю я вас? — Проте я кажу правду, коли кажу, що я вас кохаю.
Тимчасом Історія наближалася до нас дедалі ближче, в темряві гуркотіли на бруку чоботи Революції, тріщало під прикладами дерево, розліталося на друзки скло.
Панна Єлена знову пірнула під хвилясту поверхню тьмітла.
— Добре, я стану поруч із вами в Зимі сердечною брехнею, захищу від тієї вашої математики, щоби ви не скінчили, як ваш нещасний фатер, так. Але, пане Беньку, перш ніж ви запустите свої машини, перш ніж заморозите Історію… Як мені врятуватися? — Вона болісно кашляла. Вона глибше й глибше поринала в небуття, за комір, за рукав, за рани й струпи мої чіпляючись, горнучись гарячою хворобою до прохолодної тьмідини. — Крига! — шепотіла вона, затамувавши подих. — Крига! Що тепер Крига для мене?
— Я.
Травень 2005 – квітень 2007
Ex libris
Епіграфи всіх частин, а також деякі цитати в тексті запозичено зі статті Тадеуша Котарбінського Проблема існування майбутнього, опублікованої у томі XVI часопису «Przegląd Filozoficzny» 1913 року.
Романний образ Юзефа Пілсудського заснований на: Спогадах Ката («Robotnik» 1898/29), листі до редакції газети «Przedświt» 1893/5, познанській промові від 12 жовтня 1919 року, Відозві до робітників у справі пам’ятника Міцкевичу в Варшаві від 16 грудня 1898 року, виступах на з’їздах вояків Леґіонів у Кракові 5 серпня 1922 року й у Львові 5 серпня 1923 року, Меморіалі про організацію вербування до Польських Збройних Сил від 26 грудня 1916 року, інтерв’ю газеті «Tygodnik Ilustrowany» від 6 січня 1917 року, промові під час покладення праху Юліуша Словацького до гробниці на Вавелі 28 червня 1927 року, інтерв’ю з Артуром Шлівінським («Niepodległość» 1938, т. XVIII) і книжках: Командир-Вихователь Кароля Лілієнфельда-Кшевського і Юзеф Пілсудський у повсякденному житті Марії Єганне Вельопольської.
Також використано уривки вірша Снилася зима Адама Міцкевича, Silentium! Фьодора Тютчева й уривок з Ангеллі Юліуша Словацького, а також цитати з праць Ніколая Фйодорова: Философия общего дела, Сочинения, Собрание сочинений в четырех томах і витяги з О познании антихристовой прелести диакона Федора. Парафраз із вірша Сєрґєя Єсєніна Снежная равнина, белый круг луны.
Витяги з Beschreibung der chinesischen Reise Адама Бранда й Driejaarige Reize naar China, te lande gedaan door den Moskovischen ajgezant Еверта Ісбрандса Ідеса подано на підставі тексту Записки о русском посольстве в Китай (1692–1695).
Цитати зі Станіслава Бжозовського запозичено з його есе Шляхи й завдання сучасної філософії, написаного в квітні 1906 року й уперше опублікованого в 1906–1907 роках у часописі «Przegląd Społeczny».
Усі уривки зі Святого Писання в ориґінальному польському тексті процитовано в перекладі отця Якуба Вуєка.
Транскрипція тунґуського діалекту заснована на стандарті польсько-тунґуського словника, уміщеного в Щоденниках сибірських мандрівок Казімєжа Ґроховського (1910–1914), зібраних й опрацьованих Едвардом Кайданським.