— Холодний мерзотник! — закричала вона й кинула вхопленою з етажерки якоюсь цяцькою.
Ухилилося. Порцеляна розбилася об стіну.
Вищирилося зуби й почалося підкрадатися до панни на напівзігнутих ногах, згинаючи руки в ліктях у карикатурній пантомімі.
Вона кинула наступним предметом. Не влучила. Захихотіла.
Підстрибнулося на лівій нозі, підстрибнулося на правій нозі й раптом скочилося до панни Єлени.
Вона писнула й сховалася за столом.
— Діти, діти! — вигукував Нікола Тесла, махаючи довгими руками над не замкнутою до кінця валізою. — Що ви робите!
— Як упіймаю, то зжеру!
— Упіймає і зжере! — Вона заламала ручки.
— Як упіймаю, цноту по… порахую!
— Цноту порахує! — Вона насупилася. — А що це таке?
Оминулося меблі з іншого боку. Вона стрибнула за доктора, але заплуталася у незгорнутому кабелі й упала на повен зріст. Вона намагалася підвестися, але зміркувала, що не встигне, й замість цього з індіанським вигуком ухопила за ноги, коли підбіглося до неї — і так звалилося поруч на килим, мало не здруливши слоїка, натоптаного теслектричними кристалами.
Панна відкотилася убік. Ухопилося її без зусиль, бо вузька спідниця сковувала її рухи.
— І що, й не втечете мені тепер.
— Ой!
— Негарно, негарно.
— Що негарно? Так мене обхитрували! — Вона хухнула на підтвердження тінистим подихом.
— Майже місяць сидите в місті й знаку не даєте! Дуже негарно!
— А може я й справді не хотіла кавалера бачити на очі?
— Ха! Бо вас поліція розшукує, вони знайшли Єлену Муклянович і полюють на шахрайку, ви ховаєтеся і до жодного санаторію Криги не їдете!
— Саме так! — вона надула губи. — Я прослизаю у хуртовину й входжу крізь задні вікна! Хто мене бачив, а не виказав, тому п’ять років Сибіру!
Притиснулося чоло до її чола. Жасмин затопив ніздрі.
— Що ви поробляєте? — спиталося тихо.
Вона зітхнула.
— Рисую. Навіть зайнялася малярством. Краєвиди криги — білість, ще більше білости. Портрети також пробую малювати. Ходимо до польських салонів, до садиби Собєщанських, на прогулянки в Інтендантський Сад.
— Закохані панове крижлізні маєтки кидають панні до ніжок.
— Ревнивець! — зраділа вона. — Ой-йой, бідний пан Бенедикт тепер буде стежити за мною в імлі щодня…
— Грр!
— І щоб ви знали! Пан Порфірій, наприклад!
— Що?
— Приходить щодня, — шепотіла вона, — квіти живі приносить, подарунки для мене й для тітки, на обіди запрошує, на танці, ковзанки, опери.
Бреше, чи каже правду?
Годі визначити.
Засміялося радісно і цмокнулося її у носик.
— Мабуть, накажемо прислузі викинути їх. — Шкіряна пантофелька mademiselle Крістіни зупинилася біля самої голови панни Єлени. — На морозі хутко протверезіють. Ота твоя машина схиляє людей до непристойних речей.
— Це минеться, — неуважно докинув доктор Тесла й закурив, а відтак почав говорити сам зі собою невідомою мовою.
Але й справді — ступивши на тротуар перед готелем, надягаючи рукавиці й махаючи ціпком за санами, уже після трьох ковтків морозного повітря (мінус тридцять вісім на термометрі «Нової Аркадії»), заспокоїлося пульсацію тіла й пульсацію думки. Та-ак. Панна Єлена. Нікола Тесла. Батько. Губернатор Шульц. Його Величність Ніколай II. Юзеф Пілсудський. Порфірій Поченґло.
— Областник. Гарріман. Америка! Кгр.
Чинґіз, який міряв своїм нестерпним поглядом високого на зріст швейцара, повернув голову на звук слів, придивився, ще більше зморщившись, і, мабуть, зауважив різницю у лютівському потьміті, бо бухнув крізь ніс чорною парою і з розгону сплюнув.
— Усе гаразд, пане Щекєльніков, — сказалося і кашлянулося. — Влада переслідує, жінки брешуть, а вороги погрожують. Живеться!
Під’їхали сани. Вечірній вітер від Анґари завіював на вулицю скручені в спіралі хмари снігу, вони перетинали імлу, немов сибірські джини, розтанцьовані іфрити морозу.
Чинґіз Щекєльніков насунув глибше на очі козацьку папаху.
— Не подобається це мені.
Про дивне сяйво Атри Аврори
Привезли пресу із Конґресового Царства й Галичини. Перед сніданком прочиталося у «Часі» екзальтовану політичну полеміку про нові автономні права, надані імператором Францом Фердинандом, а також обширну статтю про великі Іконоборчі Меси, поставлені паном Пшибишевським на Краківських Блонях, що ці спектаклі деморалізують численні юрмища публіки й доводять жінок до непритомности й істерії. Поза тим щодо політики — згадано про речі найбільшої ваги. «Сейм, Львів. Пос. Щелібоґуський подав запит з вимогою вчинення ретельного контролю у залізничних книгарнях і на крамничних вітринах через нестерпне поширення порнографії».