Замість восьми корпусних територіальних авіаційних дивізіонів мішаного складу передбачалось формування дев'яти авіадивізіонів за цільовим принципом — трьох винищувальних, трьох гарматних і трьох розвідувальних. Авіагрупа мала включати по одному дивізіону кожного типу, які, в свою чергу, поділялись на авіазагони — по три в дивізіонах Київської і Харківської авіагруп і по два в дивізіонах Одеської авіагрупи. Управління авіадивізіону включало командира (штатна категорія полковник) та заступника. Штатна чисельність розвідувального авіазагонумаластановити17 чол.(7 старшині 10 козаків), гарматного — 16 чол. (відповідно 6 і 10), винищувального — 15 чол. (5 і 10). Вочевидь, що ця кількість включала лише льотний склад та мотористів, інші категорії допоміжного аеродромно-технічного персоналу включались до складу бази дивізіону. Тобто саме дивізіон, а не загін, був найнижчою організаційною ланкою, здатною здійснювати повноцінну бойову діяльність. Цей факт може свідчити про те, що українське командування відійшло від думки про розпорошене використання авіаційних підрозділів, передбачаючи їх масоване використання на ключових ділянках фронту.
Кожен авіазагін повинен був мати 10 літаків — п'ять бойових та п'ять тренувальних. Загалом в підрозділах Київської та Харківської авіагруп мало бути по 90 літаків (по 15 винищувачів, розвідників та коригувальників, а також 45 тренувальних), а в Одеській — 60 (відповідно по 10 і 30). Таким чином, кількість літаків, потрібних для комплектування авіагруп за штатом, зменшилась порівняно з попередньою організаційно-штатною структурою майже на 100 одиниць — з 336 до 240. Безперечно, в цьому проявився більш реалістичний підхід командування до оцінки існуючого стану і наявних можливостей для розвитку українських військово-повітряних сил. Крім літаків, передбачалось забезпечити підрозділи належним допоміжним майном, зокрема, автотранспортом.
Розв'язання питань ремонту та технічного обслуговування літаків покладалось, як і раніше, на авіаційні парки. їх кількість і дислокація (Київ, Харків, Одеса), за новою організаційною структурою, змін не зазнали.
Однак з врахуванням накопиченого досвіду в жовтні 1918 р. був розроблений і запроваджений новий штатний розклад — єдиний для усіх трьох авіапарків. Відповідно до нього, авіапарк очолювався старшиною у званні полковник чи військовий старшина і нараховував в своєму складі 314 чол.: 14 старшин, 21 урядовця та 279 муштрових і немуштрових козаків.
Неодмінною умовою створення боєздатних військово-повітряних сил Української Держави було налагодження підготовки льотних та технічних кадрів високої якості та в достатній кількості. Питаннями організації підготовки авіаспеціалістів займалась секція по спеціальним школам в складі комісії військових шкіл. В липні 1918 р. членами цієї комісії були призначені від авіації — інспектор авіації Наконечнй і від повітроплавання — начальник організаційного відділу управління повітроплавання Козельський. Основним елементом системи підготовки кадрів мала стати авіаційна школа із досить складною та розгалуженою структурою, яка включалась до складу навчально-випробувального аеродрому. Штати авіашколи були розроблені та затверджені восени 1918 р. Школа прирівнювалась до авіаційної групи, очолювати її мав генерал-хорунжий, а чисельність особового складу мала становити за штатом 347 чол. (53 старшини, 2 лікарі, 24 урядовці, 141 муштровий і 56 немуштрових козаків, 71 вільнонайманий майстер). Безпосередньо підготовкою льотного складу в структурі авіашколи мав займатись навчальний авіаційний дивізіон, очолюваний полковником. Він включав технічну і навчальну частини. Остання, в свою чергу, поділялась на чотири навчальні відділення. У 1-му відділенні майбутні пілоти проходили початкову льотну підготовку, ІІ-е — забезпечувало основну підготовку льотчиків-винищувачів, ІІІ-є — займалось підготовкою льотчиків розвідувальної та коригувальної авіації, а в ІV-му — льотчики проходили курс підвищеної підготовки, відпрацьовуючи вищий пілотаж та польоти особливої складності (нічні, групові). Всього дивізіон мав нараховувати 82 чол. постійного складу (без врахування курсантів) та 70 навчальних літаків. Теоретичну підготовку майбутніх льотчиків, а також спеціалістів з обробки та дешифрування аерофотознімків та фахівців в галузі метеорологічного забезпечення здійснював навчальний відділ. Він включав канцелярію, п'ять навчальних кабінетів (моторний, артилерійський, фотографічний, фотограметричний, а також метеорологічний і аеронавігаційний), аеродинамічну лабораторію та книгозбірню.