В українських ВПС цей літак використовували як зв'язковий та кур'єрський.
Двомісний розвідник «ДФВ Ц.5» (DFWC.V)
Летунський відділ УГА, летовище Красне, січень 1919 року Це класичний німецький цілком дерев'яний двостійковий біплан із змішаною обшивкою. Оскількі літаки цієї моделі та літаки моделі «Ельфауге» (див. стор. 57) розробляло одне конструкторське бюро, то вони дуже схожі за своїми технічними та льотними характеристиками. Розмах крил сягав 13,27 м, а довжина фюзеляжу — 7,88 м. Літак обладнювали двигуном «Бенц Бц.4» (Benz Bz.lVj потужністю 200 к.с., що дозволяло йому розвивати швидкість 160 км/год. Літак був камуфльований за німецьким стандартом того часу: верхні площини крил та хвостового оперення — у широкі поперечні смуги темно-зеленого та фіолетового кольорів; нижні поверхні — світло-блакитного кольору. Фюзеляж та вертикальне хвостове оперення виготовлялися з деревини і, як правило, камуфлювалися, а разом з ними металічні капоти двигуна та лючки. Розпізнавальні позначення українського «летунства» нанесено на цей літак наступним чином: довгі поперечні смуги жовтого та блакитного кольорів на верхніх та нижніх крилах та на хвостовому оперенні.
На бортах фюзеляжу зроблено написи «За Волю України!» Літаки цієї моделі залишалися на озброєнні німецького війська до кінця Першої світової війни, а після її завершення деяка їх кількість потрапила до українських ВПС. Виходячи з модифікації цього літака та схеми його фарбування, можна припустити, що він збудований наприкінці весни — на початку літа 1917 року, а тому його серійний номер лежить в межах «Ц.6000/17» — «Ц.6199/17». 22 січня 1919 року, в день урочистого проголошення об'єднання УНР та ЗУНР в єдину державу, цей літак знаходився на одному з київських летовищ й за умов нельотної погоди участі в польотах не брав.
Одномісний винищувач «Ньюпор 23 Ц.1» (Nieuport23 С.1), No. 3598
Летунський відділ УГА, 1-а авіасотня, летовище Дуліби (біля Стрия), квітень 1919 року Розмах крил сягав 8,17 м, а довжина фюзеляжу — 5,77 м. Півтораплан класичної схеми французського виробництва. Весь літак фарбовано у сріблястий колір. Українські розпізнавальні знаки розташовано у вигляді жовто-блакитних кокард зверху та знизу верхнього крила, знизу на нижньому крилі та смуг національних кольорів на вертикальному стерні хвостового оперення. На боковий поверхні фюзеляжу намальовано особисту емблему пілота: хижий птах з распростертими крилами темно-коричневого та світло-коричневого кольорів. Саме цей літак був найбільш відомим у ВПС Російської імперії — він належав до славнозвістного 19-го корпусного авіаційного загону й на ньому літав поручик Борис Губер. Його можна зустріти в російських ілюстрованих виданнях — з «георгієвською стрічкою» та написом «Боб.» на фюзеляжі, з білими черепом з кістками на чорному вертикальному стерні хвостового оперення.
У березні 1918 року цей літак потрапив до австро-угорського війська, а наприкінці року, за невідомих обставин, — до Української Галицької Армії. В ремонтних майстернях він отримав фюзеляж від іншого (невідомо якого) «Ньюпора» та ротативний двигун «Рон» (Rhone) No. 3520 потужністю 90 к.с. 23 травня 1919 року цей літак, пілотований поручником Рудорфером, приземлився біля Кошице у Словаччині й чехословацька влада конфіскувала його, а пілота інтернувала.
Рядовий українізованого 5-го авіаційного парку під час несення караульної служби
Весна 1917 р.
5-й авіаційний парк було розташовано у Києві неподалік від Києво-Печерської Лаври. Тому солдати-українці були у постійному вирі подій й жваво підтримали українізацію своєї частини. Однак події «революції» вплинули й на послаблення військової дисципліни. Тому караульний вільно палить самокрутку й носить гвинтівку так, як йому зручно. В іншому його однострій, екіпірування та озброєння відповідають вимогам уставу.
Солдат носить шинель для нижніх чинів піших частин, що застібалася на внутрішні гаплики. її оздоблено польовими петлицямі та погонами захисного кольору. Гудзики на петлицях носили лише офіцери та унтер-офіцери. На погонах коричневою фарбою через трафарет нанесено емблему повітряних частин Російської імператорської армії у вигляді пропелера з крилами та номер «5» зі скороченням «пр.».
Як головний убір караульний використає «складну шапку» для нижніх чинів. її було заведено лише в авіаційних частинах в 1914 році, тому згодом вона отримала назву «пілотка».