VІ. Сліди пам’яті людини (ідеальні відображення):
1. Поняття слідів пам’яті, їх джерела і механізм утворення.
2. Джерела слідів пам’яті та їх характеристика.
3. Встановлення і фіксація слідів пам’яті.
4. Сучасні технічні можливості інструментального розпізнання і дослідження слідів пам’яті.
5. Певні прийоми інструментального дослідження слідів пам’яті в оперативно-розшуковій практиці.
VII. Сліди динамічних властивостей особи:
1. Поняття і зміст динамічних властивостей особи.
2. Види динамічних ознак особи.
3. Механізм відображення ознак-навичок.
4. Сліди навичок письма.
5. Сліди локомоційних навичок особи.
Над розробкою цих проблем у криміналістиці працює багато вчених і практичних працівників. Результати цих досліджень дають змогу говорити про певні успіхи в галузі вивчення слідів людини в структурі події злочину. Нині вчені-криміналісти розробили ряд оригінальних методик для дослідження слідів запаху, невидимих слідів рук і ніг. Є певні успіхи в розробці методик встановлення особи за ознаками зовнішності. Цікавими є розробки в галузі дослідження слідів мікрооб’єктів, слідів звукової мови і голосу особи, слідів пам’яті особи, слідів динамічних властивостей особи тощо.
У зв’язку з вищезазначеним слід звернути увагу на два моменти, які утворюють своєрідне професійне тло криміналістичної теорії особистості. Перший момент: сучасний етап розвитку науки характеризується певними новими явищами, які свідчать про зміну відносин загальнотеоретичних і спеціальних наук з криміналістикою. При цьому поряд з тенденцією чіткого виокремлення певних галузей спеціальних знань про людину в певні розділи криміналістичної науки, наприклад, криміналістична гомеоскопія — криміналістична габітологія, криміналістична дактилоскопія, криміналістична генотипоскопія, сліди зубів людини і шкірного покриву голови, сліди мікрооб’єктів і запаху, сліди звукової мови і голосу людини, сліди пам’яті людини (ідеальні відображення), сліди динамічних властивостей (ознак людини), тобто з тенденцією, яка простежується протягом тривалого періоду розвитку криміналістичних знань у минулому, в останні десятиліття має місце протилежний процес — виокремлення в криміналістиці напрямів дослідження людини не тільки у вигляді базових світоглядних і методологічних принципів, а і як власної самостійної криміналістичної теорії.
Це значною мірою ускладнює проблему методології взаємодії криміналістики і спеціальних наук, особливо наук соціальних, психологічних, біологічних і гуманітарних взагалі. Тому криміналістичне вчення про особистість — приклад такого роду, адже воно будується як інтегрована синтетична теорія, за своєю суттю криміналістичного характеру, але, безумовно, з обов’язковим залученням філософських, соціологічних, психологічних і біологічних знань.
Другий момент: криміналістична теорія особистості як один з основних розділів криміналістики, для створення якого на сучасному рівні розвитку науки необхідне залучення великого обсягу різногалузевих даних і знань (філософія, соціологія, біологія, психологія, біоніка, кібернетика, нейробіоніка, медицина, психіатрія, право тощо), сама є складною, багатокомпонентною, багатоплановою теорією, де окремі складові відрізняються одна від одної і потребують різних методів дослідження, різних за своїм походженням понять і концептуальних структур, не завжди цілком когерентних.
З огляду на це слід особливо наголосити, що в реальності теорія пізнання базується на надзвичайно різносторонніх джерелах, які потрібно використовувати при криміналістичних дослідженнях. Це положення стосується і ставлення до криміналістичної теорії особистості. Саме цей напрям криміналістичних досліджень повинен стати одним із комплексних на стику різних галузей науки, що може дати нові результати в розширенні меж одержання об’єктивної інформації про особу обвинуваченого й інших учасників кримінального процесу.
Можна вважати, що аналіз цієї криміналістичної теорії є актуальним не тільки з точки зору характерних сучасних проблем, а і як напрям дослідження, який разом з тим зумовлений самою логікою внутрішнього розвитку криміналістики. З огляду на це потрібно зазначити такі два аспекти. По-перше, всебічний загальнонауковий підхід у цій галузі знань про людину і злочин започаткували ряд відомих зарубіжних учених: Ч. Дарвін, К. Фохт, Л. Бюхнер, Я. Мелешот, О. Кант, Г. Спенсер, Ч. Ломброзо, К. Жамен, Г. Гросс, І. Монгерштерн, A. Арюс, Г. Буссе, А. Генце, а також вітчизняні дослідники: О. Баєв, B. Бахін, В. Вандишев, Ф. Глазирін, В. Гончаренко, Г. Грамович, Г. Грановський, Ю. Грошевий, А. Дулов, О. Закатов, Г. Зуйков, І. Козаченко, В. Коновалова, В. Корноухов, Ю. Корухов, Н. Клименко, І. Крилов, В. Лисиченко, В. Лукашевич, Г. Матусовський, М. Порубов, І. Постика, О. Ратінов, М. Салтевський, В. Сегай, В. Снєтков та інші.