Система міжнародних організацій по боротьбі з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, включає:
• FATF — Міжнародна міжурядова організація по розробці фінансових заходів протидії легалізації (відмиванню) коштів;
• APG — Азіатсько-Тихоокеанська група по боротьбі з відмиванням грошей;
• GAFISUD — Група з розробки заходів боротьби з відмиванням грошей у Південній Америці;
• CFAFTF — Карибська група з розробки заходів боротьби з відмиванням грошей;
• MONEYVAL — Спеціальний комітет експертів Ради Європи з оцінки заходів боротьби з відмиванням грошей;
• ESAAMLG — Південно-Східна Африканська група по боротьбі з відмиванням грошей.
Рис. 5. Сучасна система міжнародних організацій по боротьбі з легалізацією коштів, отриманих злочинним шляхом
9.2. Фінансовий контроль над злочинами, пов’язаними з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом
Одним із дієвих заходів з протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, є фінансовий моніторинг. Відповідно до Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” від 28 листопада 2002 р. фінансовий моніторинг здійснюється на двох рівнях — первинному і державному.
Первинний моніторинг являє собою діяльність з виявлення фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу, та інших фінансових операцій, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом. Його суб’єктами є банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; ігрові заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, що здійснюють управління інвестиційними чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об’єднання зв’язку, інші некредитні організації, які переказують кошти; інші юридичні особи, які відповідно до законодавства здійснюють фінансові операції.
Державний моніторинг — це сукупність заходів спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу з аналізу інформації щодо фінансових операцій, що надається суб’єктами первинного фінансового моніторингу, а також заходів з перевірки такої інформації відповідно до законодавства України. Суб’єктами державного фінансового моніторингу є центральні органи виконавчої влади та Національний банк України, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій. Спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань фінансового моніторингу — урядовий орган державного управління.
Серед суб’єктів первинного фінансового моніторингу банкам належить особливе місце, що пов’язано із здатністю банку швидко реагувати на зміну умов діяльності. До того ж банк традиційно є насамперед розрахунковим агентом. Отже, з одного боку, проведення розрахунків без участі банку неможливе, оскільки він володіє інформацією практично про всі розрахунки клієнта. З іншого — специфіка українських банків полягає в тому, що вони, як правило, прагнуть розширювати спектр послуг, які надають. Таким чином, де-факто банк є власне і банком, і торговцем цінними паперами, і депозитарієм, і зберігачем, і консалтинговою компанією. Широкий діапазон обслуговуваних операцій та великий обсяг інформації, якою володіють банки, дає змогу стверджувати, що вони сьогодні є не лише фінансовими посередниками, а й набувають статусу фінансових експертів, які здатні здійснювати фінансовий моніторинг.
У зв’язку з цим Національний банк України прийняв постанову “Про схвалення методичних рекомендацій з питань розроблення банками України програм з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом” від 30 квітня 2002 року. Відповідно до цієї постанови НБУ програми здійснення внутрішнього контролю з метою протидії легалізації (відмиванню) грошей, отриманих злочинним шляхом, розробляються банком з урахуванням цих методичних рекомендацій, а також особливостей організації, основних напрямів діяльності банку, клієнтської бази і рівня ризиків, пов’язаних з клієнтами і їх операціями. Такі програми містять: