Особливу увагу привертають питання щодо результатів застосування науково-технічних засобів у доказуванні в кримінальному процесі. З’ясування цього центрального проблематичного питання дасть повніше уявлення про роль і місце науково-технічних засобів у кримінальному судочинстві.
Проблеми використання різноманітних науково-технічних засобів у сфері боротьби зі злочинністю тривалий час залишалися поза увагою науки кримінально-процесуального права. Дослідження здебільшого здійснювали у розрізі криміналістичної науки. Відсутність аналізу цих питань негативно впливає на формування нормативно-правової бази, яка регулює відносини, пов’язані із застосуванням науково-технічних засобів у процесі розслідування злочинів. Внаслідок цього неможливо повною мірою використати одержані результати в практичній діяльності правоохоронних органів.
Таким чином, спектроскопічні дослідження подільних матеріалів дають можливість встановити достатні ідентифікаційні ознаки (ізотопний склад, співвідношення хімічних компонентів, питому активність тощо) подільного матеріалу, затриманого в результаті оперативної діяльності. В свою чергу, за наявності відповідного банку даних апаратурних спектрів такі ознаки дають змогу зробити висновки не лише про ступінь соціальної небезпеки конкретного подільного матеріалу, а й про характер технологічного циклу їх виготовлення та призначення, а в окремих випадках — встановити його географічну прив’язку.
З огляду на новизну злочинної діяльності, пов’язаної з подільними матеріалами, та відсутність досвіду попередньої роботи з ними виникає потреба додаткової регламентації дій правоохоронних органів як на оперативно-розшуковому, так і на експертно-криміналістичному етапах та вивчення правового досвіду роботи з подільними матеріалами в інших країнах.
Досягнення сучасної ядерної фізики яскраво показують її можливість сприяти боротьбі зі злочинністю у сфері незаконного поводження з радіоактивними матеріалами. При цьому в системі МВС України можливе створення відповідних відділень, які здійснювали б дослідження за цією категорією справ. Однак можливе їх функціонування і в структурі інших відділень. Нехтування цієї проблеми дає змогу активно розвиватися зазначеному виду злочинності саме в Україні.
1. Закон України “Про поводження з радіоактивними відходами” від 30.06.95 № 255/95-ВР.
2. Закон України “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” від 08.02.95 № 39/95-ВР.
3. Концепція національної безпеки України: Схвалено Верховною Радою України 16.01.97.
4. ГОСТ8.505-84 “Метрологическая аттестация выполнения измерений содержания компонент проб веществ и материалов”. — М.: Изд-во стандартов, 1984. — 25 с.
5. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та юридичних осіб, які провадять діяльність у сфері використання ядерної енергії, в разі виявлення радіонуклідних джерел іонізуючого випромінювання у незаконному обігу” від 02.06.03 № 813.
6. Постанова Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами” від 26.04.02 № 3.
7. Балюк Т. Г. Ядерне право України. — К.: Юрінком, 1997.
8. Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. — К.: Выща шк., 1980. — 156 с.
9. Гончаренко В. И. Научно-технические средства в следственной практике. — К.: Выща шк., 1984. — 140 с.
10. Гончаренко В. Г. Науково-технічні засоби в роботі слідчого. — К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1972. — 108 с.
11. Краткая медицинская энциклопедия: В 2 т. / Под ред. В. И. Покровского. — М.: НПО “Медицинская энциклопедия”;“Крон-Пресс”, 1994. — Т. 1.
12. Леонов А. Ф., Стась К. Н., Чебышов С. Б. Измерительно-информационная технология предотвращения несанкционированного распространения радиоактивных веществ в системе ЕГАСКРО. Ядерные измерительно-информационные технологии (Труды Научно-инж. центра “СНИИП”). — М.: НИЦ “СНИИП”, 1997. — С. 69-75.