Выбрать главу

Аналіз навчальних програм і тематичних планів правових дисциплін юридичних вищих навчальних закладів України, а також моніторинг бібліографічних джерел у галузі правознавства засвідчує, що в Україні цим проблемам приділяється недостатньо уваги. Лише в окремих навчальних закладах їх намагаються розв’язати, а в більшості з них ці проблеми взагалі ігноруються. Аналогічна ситуація склалася в науці і особливо на практиці.

Для впровадження ідей криміналістичної профілактики в освіту, науку і практику необхідно забезпечити реалізацію зазначених нижче пропозицій, положень, пріоритетів.

1. Розробити і запровадити в усіх юридичних навчальних закладах спеціальні курси “Криміналістична профілактика злочинів”, “Криміналістична профілактика” тощо.

Для цього автори розробили орієнтовний тематичний план навчальної дисципліни спецкурсу “Криміналістична профілактика” (табл. 3).

Таблиця 3

Тематичний план навчальної дисципліни “Криміналістична профілактика”

2. Здійснення наукових досліджень у галузі криміналістичної профілактики.

Слід зазначити, що в Україні в цій галузі здійснюється певна наукова робота. Дослідженню загальних проблем криміналістичної профілактики присвятили свої праці Ю. Аленін (Одеса, 1966), О. Андрєєва (Харків, 1999), М. Бажанов (Харків, 1968), О. Борідько (Харків, 2005), М. Биргеу (Харків, 2004), В. Голіна (Харків, 1986— 1999), В. Дробот (Луганськ, 1999, 2000), В. Зеленецький (Харків, 1969), О. Куриленко (Київ, 2001), Ф. Лопушанський (Київ, 1980), О. Моїсеєв (Харків, 2003); проблем профілактики економічних злочинів — І. Безулкова (Херсон, 2002), В. Білоус (Київ, 2001), М. Бучко (Луганськ, 1999), С. Веліканов (Харків, 2006), А. Волобуєв (Харків, 2001-2006), В. Журавель (Харків, 2006), Л. Давиденко (Харків, 1983), О. Кальман (Харків, 2003), С. Кисельова (Харків, 2006), В. Коваленко (Київ, 2004), В. Колмаков (Харків, 1968), В. Корж (Харків, 2002), В. Попович (Київ, 2001), Г. Матусовський (Харків, 2001), І. Осика (Харків, 2006), Р. Степанюк (Харків, 2006), В. Шепітько (Харків, 1997), В. Шевчук (Харків, 2006) та ін.

Аналіз і моніторинг наукових джерел свідчить, що чимало проблем криміналістичної профілактики ще залишилися поза увагою вчених. В Україні підготовлено і видано лише кілька фундаментальних праць, які присвячені висвітленню проблем криміналістичної профілактики. Зокрема це цікаве дослідження В. Зеленецького “Попередження злочинів слідчим”, ґрунтовна праця Ф. Лопушанського “Слідча профілактика злочинів. Досвід, проблеми, рішення” і фундаментальна новітня праця — науково-практичний посібник “Криміналістична профілактика економічних злочинів”, підготовлений колективом авторів (С. Веліканов, А. Волобуєв, В. Журавель та ін.).

Викладене вище дає змогу зробити висновок про те, що у цій сфері є велике поле для науковців, є достатньо цікавих проблем, які потребують творчих розробок і наукових пошуків. З огляду на це на основі освітніх і наукових узагальнень доцільно розробити, законодавчо забезпечити та дидактично реалізувати на практиці (слідчій, експертній, судовій) концепцію і програму криміналістичної профілактики правопорушень і злочинів.

11.5. Основні форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів

Форми участі громадськості в розкритті та розслідуванні злочинів поділяються на дві групи:

• не пов’язані з провадженням слідчих дій;

• пов’язані з підготовкою та провадженням слідчих дій.

Форми участі громадськості, не пов’язані з провадженням слідчих дій:

• з власної ініціативи громадянин може припиняти злочинні дії, повідомляти в правоохоронні органи про вчинені злочини;

• створення громадських формувань — добровільних народних дружин (ДНД), громадських помічників слідчого, державної автоінспекції (ДАІ), оперативних загонів з кримінального розшуку, відділів охорони економіки від злочинних посягань (державної служби боротьби з економічними злочинами).

Форми використання громадськості, пов’язані з підготовкою та провадженням слідчих дій, оперативних заходів:

• участь у відтворенні або реконструкції обстановки для ефективного провадження окремих слідчих дій;

• допомога у виявленні джерел інформації стосовно розслідуваних дій;