• слідчий експеримент, що дає змогу визначити, чи може конкретна особа виконати певні дії, наприклад, подолати конкретну перешкоду, проникнути через отвір; чи вміє користуватися знаряддями, інструментами для виконання роботи, припустимо, відімкнути замок відмичкою, зламати двері домкратом. Інколи такий експеримент називають перевіркою професійних навичок, у тому числі злочинних (наприклад, чи зможе особа виготовити фальшиву монету);
• слідчий експеримент, що допомагає встановити можливість існування певного факту або механізму його виникнення (наприклад, постріл зі зброї без натискання на спусковий гачок, самозаймання певної рідини тощо).
Слідчий експеримент як слідча дія провадиться з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства, зокрема ст. 194 КПК України. Виконання цих дій допускається за умови, що вони не принижують гідності осіб, які беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров’я. Ці ж вимоги поширюються і на здійснення перевірки показань на місці.
Учасниками слідчого експерименту можуть бути: слідчий, працівники органів дізнання, прокурор; обвинувачений, підозрюваний, свідок, потерпілий; поняті, спеціаліст; експерт, громадські помічники, виконавці дослідних дій та інші особи, участь яких у здійсненні слідчого експерименту слідчий визнає за необхідну.
У разі здійснення слідчого експерименту для перевірки можливостей конкретної особи чути, бачити, сприймати певну подію або явище, а також при проведенні експерименту з метою визначення наявності в особи певних професійних навичок участь такої особи у експерименті є обов’язковою. В інших експериментах дослідні дії можуть бути виконані спеціально запрошеними особами — виконавцями.
Перевірка показань на місці. Проведення перевірки показань на місці є слідчою дією, яка має власну пізнавальну функцію. Вона схожа на огляд місця події та допит на місці події, однак не є ними. Жодна з цих слідчих дій не може замінити собою перевірку показань на місці, яка здійснюється з метою перевірки або уточнення свідчень підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого або свідка, що пов’язані з конкретним місцем. Слідчий має право за участю понятих, а за необхідності — і спеціаліста прибути з допитаною особою на зазначене місце та запропонувати їй показати обстановку, предмети, розповісти про обставини події.
Предметом перевірки показань на місці є не будь-які показання допитаної особи, а лише показання, які у той чи інший спосіб пов’язані з конкретним місцем. Таким місцем найчастіше є: місце події; приміщення і ділянки місцевості, де готувався або вчинявся злочин; місця, де сховані предмети та знаряддя злочину; місця, де переховувався злочинець або його співучасники.
Перевірка показань на місці є специфічною слідчою дією, пізнавальна суть якої полягає в тому, що слідчий у результаті виконання цієї дії отримує нову інформацію, яка дає підстави говорити про правдивість або неправдивість показань, що їх перевіряють. Така інформація з’являється у слідчого у результаті порівняння пояснень допитаної особи з реальною обстановкою на місці. Доказове значення отриманої інформації оцінюється, як правило з урахуванням результатів раніше виконаного слідчого огляду місцевості.
Як зазначає І. Пантелєєв, інформація, що її отримують у результаті перевірки показань на місці, характеризується співвідношенням даних, які виходять із чотирьох основних джерел (блоків інформації):
• інформація, що міститься у показаннях, які перевіряються;
• інформація, що міститься у показаннях, які особа дає на місці перевірки;
• інформація, джерелом якої є реальна обстановка на місці в її взаємозв’язку з обставинами вчинення злочину;
• інформація, що її отримано у результаті раніше здійсненого огляду цього місця.
Саме за допомогою визначення співвідношення зазначених чотирьох блоків інформації слідчий робить вірогідний висновок про правдивість або неправдивість свідчень, що перевіряються. Якщо інформація, що міститься у всіх перелічених блоках, збігається, то в цьому разі слідчий з високим ступенем вірогідності може вважати, що показання, які перевіряються, відповідають дійсності, і навпаки, наявність суттєвих розбіжностей у блоках інформації є підставою для висновку про повну або часткову невідповідність показань, що перевіряються, реальній дійсності. Так, якщо показання допитаної особи на місці та її попередні показання не відповідають реальній дійсності і суперечать результатам раніше здійсненого огляду, то найімовірнішим є висновок про недостовірність показань. Коли всі чотири блоки інформації не узгоджуються між собою, вірогідність недостовірності зростає ще більше.