• дотримання законних інтересів і прав допитуваного;
• проведення допиту за відсутності сторонніх осіб (за винятком випадків, коли цього вимагають закон та обставини справи).
Для встановлення психологічного контакту можуть бути використані такі тактичні прийоми, як розмова з допитуваним на сторонню тему, що становить інтерес для нього або слідчого; демонстрація слідчим поінформованості про обставини життя допитуваного, його потреби та інтереси тощо.
Викладення показань у формі вільної розповіді полягає в тому, що у випадках, коли допитуваний не ухиляється від давання показань, йому ставиться загальне запитання з пропозицією розповісти всю відому інформацію, яка стосується розслідуваної події.
Застосування цього тактичного прийому дає змогу слідчому:
• скласти свою думку про особу допитуваного;
• виявити ступінь поінформованості допитуваного про обставини справи;
• отримати уявлення про правдивість свідчень допитуваного;
• одержати інформацію про факти, що невідомі слідчому.
Під час вільної розповіді допитуваного не треба часто ставити уточнюючі та додаткові запитання, перебивати без потреби, але бажано вчасно спрямовувати розповідь до суті встановлюваного факту. У процесі розповіді не рекомендується вести протокол, а слід робити тільки короткі нотатки. Неуважне ставлення до допитуваного порушує психологічний контакт, свободу та бажання спілкуватися.
У тому разі, якщо у слідчого є підстави вважати, що допитуваний дає неправдиві показання, доцільно звузити тему вільної розповіді та запропонувати допитуваному розповісти про інші обставини — ті, які вже відомі слідчому та були досліджені в процесі розслідування. Цей тактичний прийом носить назву “поділ теми вільної розповіді”.
Постановка запитань полягає в тому, що слідчий після закінчення вільної розповіді ставить допитуваному запитання з метою уточнення обставин і заповнення прогалин у показаннях. Залежно від змісту та мети поставлених запитань вони поділяються на такі:
• основні (формулюють сутність обставин, які становлять інтерес для слідства);
• доповнюючі (спрямовані на встановлення фактів, що не були висвітлені під час вільної розповіді);
• уточнюючі (спрямовані на точніше та детальне з’ясування обставин справи);
• контрольні (спрямовані на перевірку правдивості та об’єктивності показань допитуваного, їх відповідність уже відомим фактам).
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 143, ч. 4 ст. 167 та ч. 2 ст. 171 КПК України при проведенні допиту забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
Незалежно від виду поставлених запитань, вони повинні бути чіткими, зрозумілими і логічно послідовними.
Пред’явлення доказів як тактичний прийом полягає в тому, що слідчий з метою здійснення психологічного впливу на допитуваного повідомляє його про докази та інші наявні у справі матеріали, які спростовують його показання чи суперечать ним, або демонструє докази допитуваному у певній послідовності. Цей тактичний прийом можна застосовувати і для актуалізації забутого у пам’яті допитуваного.
В. Шепітько пропонує класифікацію способів пред’явлення доказів за такими основними ознаками:
1. За характером використання доказів у розслідуванні:
• пред’явлення доказів на одному допиті;
• пред’явлення доказів під час кількох допитів однієї особи.
2. За характером взаємозв’язку доказів у кримінальній справі:
• роздільне пред’явлення одиничних доказів;
• пред’явлення комплексу взаємопов’язаних доказів;
• пред’явлення всієї системи доказів.
3. За характером демонстрації доказів на допиті:
• згадування про наявні докази на допиті;
• перерахування наявних доказів із зазначенням джерел їх походження;
• часткова демонстрація доказів допитуваному;
• надання можливості допитуваному оглянути і вивчити докази;
• підкреслена демонстрація ознак об’єкта, що пред’являється.
4. За характером послідовності пред’явлення доказів:
• пред’явлення доказів у послідовності “зростання сили”;
• пред’явлення доказів у послідовності “зменшення сили”.
5. За характером додаткових умов, що підсилюють вплив на допитуваного: