Наукові методи і технічні засоби в кримінальному судочинстві — це криміналістична, оперативна і спеціальна техніка, яка застосовується для виявлення, фіксації, дослідження й оцінки доказів. У цьому плані вони є структурними елементами оперативної, слідчої, експертної, адміністративної, судової і взагалі правоохоронної діяльності. Разом з тим впровадження наукових методів і технічних засобів у структуру правоохоронної діяльності не є обов’язковим. Закон віддає перевагу іманентним (чуттєвим) засобам у структурі правоохоронної діяльності суб’єктів. Чуттєві засоби пізнання називаються органолептичними. Вони є суб’єктивними, а результати їх важко перевірити, що нерідко призводить до самообмови, неправдивих заяв і показів на допиті, а іноді до неправильної оцінки такої інформації на досудовому слідстві, а потім у суді. Саме для оптимізації процесу збирання криміналістичної інформації і достовірної оцінки її як доказів суб’єкт кримінального судочинства застосовує у своїй діяльності наукові методи і технічні засоби, які розширюють його пізнавальні можливості. Однак отримана у такий спосіб інформація, закріплена на матеріальних носіях (плани, схеми, креслення, фотознімки, фонограми, кінострічка, відеограми, магнітні диски тощо), не є самостійним джерелом доказів, а служить тільки додатком до протоколу слідчої дії.
Недооцінка ролі матеріальних джерел криміналістичної інформації, отриманих із застосуванням наукових методів і технічних засобів, не сприяє удосконаленню кримінального судочинства з таких причин:
• сучасні методи і науково-технічні засоби виявлення і фіксації об’єктів та явищ об’єктивного світу значно чутливіші і точніші порівняно з чуттєвими, що характерні як для суб’єкта (носія інформації) та джерела інформації, так і для дослідника доказової інформації;
• використання джерел інформації, отриманих технічними засобами, тільки як додатка до протоколу слідчої дії залишає за межами доказування оперативно-розшукову діяльність, більша частина якої здійснюється до порушення кримінальної справи або негласно на досудовому слідстві із застосуванням спеціальної техніки. Введення таких джерел інформації у процес доказування є складною процедурою, яка суперечить принципу негласності, закріпленому в Законі України “Про оперативно-розшукову діяльність”.
Усе це породило низку правових проблем, які тривалий час дискутуються вченими і практиками. Суть проблеми зводиться до допустимості застосування технічних засобів збирання і дослідження доказової інформації в кримінальному судочинстві.
Наукові методи і технічні засоби розслідування злочинів і використання отриманих результатів як джерела доказової інформації загальновідомі. Ці методи утворюють самостійний розділ науки криміналістики — криміналістичну техніку. У зв’язку з цим принципи застосування технічних засобів передусім стосуються тактичних рекомендацій, дотримання яких створює правові основи використання техніки, а результати, одержані з їх допомогою, вводять у процес доказування. Сукупність загальних положень називається допустимістю застосування криміналістичної техніки, або принципами. Останні не слід порівнювати з принципом допустимості у кримінальному процесі, суть якого зводиться до використання тільки таких засобів доказування, яким притаманна придатність “служити засобом отримання відомостей про факти, що підлягають встановленню”[3].
Криміналістичне поняття допустимості безпосередньо пов’язане з нормативно-процесуальним, оскільки останнє як обов’язкова умова кримінального процесу є і його методологічною основою. Допустимість застосування включає положення, які характеризують технічний бік криміналістичної техніки та методи її застосування, а саме: науковість, законність та етичність використання технічних засобів.
Принцип науковості характеризує придатність криміналістичної техніки, що використовується: об’єктивність інструментального відображення, достовірність і повноту відображення, відтворюваність і можливість перевірки результатів. Технічний засіб у своїй конструкції повинен реалізовувати об’єктивний закон (закономірність) природи або суспільства і відповідати останнім досягненням науки і техніки, бути надійним, точно і повно фіксувати результати.
Технічний засіб — це знаряддя праці, тому будь-який з них повинен розширювати пізнавальні можливості суб’єкта, бути ефективним, мати швидку дію та наочно відтворювати результати. Зазначене дає змогу сформулювати критерії допустимості технічних засобів для отримання криміналістичної інформації, а саме: в основі конструкції технічного засобу (приладу та ін.) повинна лежати об’єктивна закономірність, а правила застосування мають реалізовувати її у пізнавальній діяльності суб’єкта; технічний засіб повинен вирізнятися точністю і повнотою відображення, наочністю отриманих результатів; технічний засіб має характеризуватися певною замінністю та відтворюваністю результатів; технічний засіб повинен вирізнятися відносною простотою, надійністю і безпечністю в застосуванні.
3
Советский уголовный процесс / Под общ. ред. М. И. Бажанова и Ю. М. Грошевого. — 2-е. изд. — К., 1983. — С. 121.