Правовий аспект стосується здебільшого правомірності використання сучасних методів і науково-технічних засобів для виявлення і збирання інформації про особу обвинуваченого, які недостатньо чітко регламентовані кримінально-процесуальним законодавством або зовсім ним не врегульовані. Суть проблеми полягає в вирішенні питання про можливість застосування сучасних науково-технічних засобів і тактичних прийомів для отримання інформації про внутрішнє відображення події злочину. Розглянемо, в яких процесуально-етичних рамках це має здійснюватися.
М. Селіванов визначає правові основи використання науково-технічних методів і засобів як дозволеність певних дій з позицій норм права, тобто відповідність їх духові й букві закону. Визначення правомірності застосування слідчим засобів пізнання з позиції відповідності їх закону справедливе лише у загальному плані, оскільки в розслідуванні досить часто використовуються методи і засоби, які не обумовлені в законі. Останнє пояснюється тим, що способи і методи пізнання істини не визначаються законом, який регламентує лише процесуальні форми застосування цих методів — процесуальні дії. Поняття методу — категорія гносеологічна, тому тлумачення методу, чи він є законним, нелогічне. Крім того, слід враховувати, що об’єкт пізнання на досудовому слідстві значно ширший за предмет доказування. Отже, при збиранні інформації про особу обвинуваченого слідчий неминуче виходить за процесуальні межі, тому пізнання, хоч і відбувається з дотриманням принципу законності, але прийомами і засобами, які не завжди регламентовані законом. Аналогічну думку висловили М. Коршик та С. Степічев, які вважали, що вивчення особи обвинуваченого в криміналістичному плані може виходити за процесуальні рамки як за обсягом відомостей, що збираються, так і за засобами, з допомогою яких вони встановлюються.
Таким чином, збирання інформації про особу обвинуваченого повністю не вписується в процесуальну форму, хоча обов’язково погоджується із законом і не суперечить йому. Тому застосування окремих науково-технічних засобів і методів у розслідуванні часто викликає протилежні погляди вчених. Насамперед це стосується проблеми безпосереднього одержання інформації від обвинуваченого, наприклад, фіксація технічними засобами зовнішніх ознак, здійснення вимірювань фізіологічних і психічних реакцій, емоційного стану, функціональної діяльності та, зрештою, отримання різноманітних зразків для порівняльного дослідження за новими методиками. Так, сьогодні вже розроблено спосіб дослідження слідів безпосередньо на тілі живої людини. Однак чи можна вважати, що така методика допустима в кримінальному судочинстві?
До цього часу залишається дискусійним питання про використання як доказової інформації про особу обвинуваченого, отриманої за допомогою науково-технічних засобів. Так, не вважаються доказами дані приладів, які об’єктивно відображають психофізіологічні реакції допитуваного і які приховані від безпосереднього спостерігання. Все це, безперечно, турбує криміналістів і процесуалістів, оскільки позитивне вирішення цих питань розширює можливості слідчих органів зі збирання доказів. Зупинимося на розгляді окремих із них.
Правову проблему безпосереднього отримання інформації від обвинуваченого потрібно розглядати комплексно, досліджуючи при цьому:
• процесуальні права органу розслідування;
• процесуальне становище обвинуваченого;
• морально-етичні норми.
Процесуальний закон і норми загальнолюдської моралі дають змогу слідчому збирати інформацію на досудовому слідстві про всі обставини, що підлягають доказуванню, в тому числі й про особу обвинуваченого. Наприклад, виявлення, фіксація і вилучення слідів-відображень на тілі живої людини здійснюється під час огляду (ст. 193 КПК України). Запис мови людини виконується в рамках ст. 85 КПК, фотозйомка — на підставі ст. 852, 114 КПК України. Причому у разі застосування фото- та кінозйомки і звукозапису для фіксації слідчої дії про це потрібно повідомити обвинуваченого та інших учасників. М. Салтевський зазначає, що тіло людини є специфічним носієм слідів-відображень не лише з біологічного боку, а передусім із соціального, правового і морально-етичного. Тому робота з такими носіями інформації в будь-якому разі зачіпає права, свободу, честь, совість і гідність людини, гарантовані Основним Законом (Конституцією) України. Навіть робота зі слідами-відображеннями на трупі потребує дотримання процесуальних і моральних правил, вона відрізняється від огляду предметів. Огляд трупу здійснюють обов’язково з участю фахівців — судово-медичного експерта, а за його відсутності — лікаря (ст. 192 КПК України).