Зовсім інакше все відбувається при одержанні інформації від речей. Слідчий практично може досліджувати і вилучати будь-які матеріальні сліди, якщо вони несуть інформацію про подію злочину і особу, яка його скоїла. Вилучення інформації здійснюється найчастіше за допомогою огляду, обшуку та інших слідчих дій. Такий прийом збирання доказів на місці події не порушує прав особи, оскільки це не потребує волевиявлення, як, наприклад, при одержанні інформації від людей. Більше того, огляд місця події в ряді випадків здійснюється до порушення кримінальної справи (ст. 190 КПК України). В цьому разі слідчий сам або з участю фахівця досліджує на місці події матеріальні сліди, застосовує різноманітний інструментарій, що не змінює властивостей і ознак об’єктів. Усе це створює умови для дослідження, які не порушують особистих прав людини.
Таким чином, можна зробити висновок, що використання науково-технічних методів і засобів збирання інформації від речей не потребує такої жорсткої правової регламентації, як під час роботи з людиною як джерелом інформації. Разом з тим, методи і засоби, які використовуються для одержання інформації від людей і речей, повинні відповідати вимогам законності, наукової спроможності, ефективності, безпеки, об’єктивності і забезпечувати зберігання отриманих слідів, не викликати пошкодження або знищення досліджуваних об’єктів. Матеріали, отримані з додержанням перелічених вище вимог слідчим, прокурором, судом або особою, яка проводить дізнання, повинні бути визнані самостійними джерелами доказів.
До діяльності слідчого висувають підвищені специфічні моральні вимоги, оскільки він і обвинувачений мають різний процесуальний статус. Слідчий мусить зібрати докази і викрити особу, яка винна у вчиненні злочину. Законом йому надані владні повноваження — вимагати від громадян, посадових осіб потрібну інформацію (ст. 66, 296 КПК України). Все це відображається в процесуальних правовідносинах, які складаються між слідчим і обвинуваченим, моральний і тактичний бік яких має досить важливе значення. Одержання інформації від обвинуваченого так чи інакше пов’язане з реальним забезпеченням його прав і законних інтересів при розв’язанні конфліктних ситуацій, проведенні слідчих дій, застосуванні заходів переконання і процесуального примусу, виборі найефективніших способів, засобів і технічних прийомів. Ефективність цієї діяльності зумовлюється передусім додержанням законності.
Основним тактичним мотивом діяльності слідчого має бути прагнення поєднати суспільні інтереси з інтересами окремих осіб, за визначального значення перших. Реалізація цього мотиву потребує дотримання таких етичних критеріїв і принципів поведінки:
• при виборі засобів слідчий повинен вживати всіх залежних від нього заходів, щоб ці засоби сприяли досягненню цілей розслідування;
• знати наперед і застосовувати всі необхідні заходи, аби засоби, які він використовує, не призводили до побічних наслідків.
Отже, моральні вимоги, які регулюють діяльність слідчого під час розслідування, полегшують йому вибір оптимальної лінії поведінки, застерігають від помилок і неправильних дій.
Проблема етичної допустимості науково-технічних методів і засобів збирання інформації про особу обвинуваченого спеціально не досліджувалася в криміналістичній літературі. Окремі її аспекти розглянуто в працях Ю. Аленіна, Л. Ароцкера, В. Бахіна, Р. Бєлкіна, І. Биховського, А. Васильєва, В. Гончаренка, Л. Корнєєвої, В. Кузьмічова, В. Коновалової, А. Іщенко, Н. Клименко, М. Костицького, В. Лукашевича, В. Лисиченка, З. Мітрохіної, М. Порубова, М. Сегая, І. Постики, М. Строговича, П. Елькіна, В. Шепітька та інших. На нашу думку, проблему допустимості використання науково-технічних засобів потрібно досліджувати у зв’язку з прийняттям нового законодавства.
Моральних цілей можна досягти лише гуманними і справедливими методами. Тому використання як доказів у справі інформації, що її було отримано непроцесуальним шляхом, є порушенням встановленого законом порядку збирання доказів. Оцінюючи допустимість того або іншого засобу, слідчий завжди повинен керуватися тим, що засіб може вважатися моральним, якщо він, будучи застосований за призначенням, зберігає свій моральний характер. Це єдиний критерій, який потрібно покласти в основу допустимості або недопустимості тих чи інших засобів боротьби зі злочинністю.