Методи, засоби, технічні прийоми і рекомендації мають на меті забезпечити під час розслідування отримання певної вірогідної інформації про особу обвинуваченого. Мета використання засобів є одним із основних критеріїв їх допустимості. Розглядаючи проблеми етичної допустимості використання криміналістичних засобів, варто зазначити, що тут є багато дискусійних і складних питань, які потребують свого вирішення. Так, і досі триває суперечка щодо допустимості використання в слідчій практиці таких прийомів, як “психологічні пастки”, “слідчі хитрощі”, “гіпноз”, “поліграф”.
Зокрема, А. Ратінов вважає за доцільне під час розслідування застосовувати тактичні прийоми, які називають “слідчими хитрощами”, “психологічними пастками”, “формуванням у особи, що перебуває під слідством, помилкового уявлення про обставини справи”. А. Дулов пропонує як засіб психологічного впливу на обвинуваченого використовувати емоційний експеримент. Л. Ароцкер рекомендує такі тактичні прийоми, як “відвертання уваги”, а В. Кузьмічов — “раптовість”, “приспання пильності” обвинуваченого, використання “легенди”.
Іншої точки зору дотримувався М. Строгович, який зазначав, що навмисне формування помилкового уявлення у будь-кого є обманом цієї особи. Учений вважав, що вся концепція “слідчих хитрощів” і “психологічних пасток” найрішучішим чином суперечить принципам і завданням кримінального судочинства. Заслуговує на увагу думка цього автора про те, що слідчу діяльність не можна будувати на обмані, неправді, хитрощах та інших не передбачених законом діях. Не можуть бути виправдані як з морального, так і з правового боку прийоми, що ґрунтуються на “введенні протидіючої сторони в оману”, “роздрібненні сил і засобів протилежної сторони”, “розпалюванні конфлікту між співучасниками злочину” тощо. Набагато доцільніше, вважає автор, у таких випадках використовувати ефективну криміналістичну тактику, слідчий досвід і людську мудрість.
З думками цих учених, які поділяють цю позицію, навряд чи можна погодитися беззастережно. Застосування прийомів, що базуються на інформаційній забезпеченості слідчого, логічних побудовах і висновках, психічному стані допитуваного, цілком можливе й потрібне, оскільки ці прийоми не суперечать нормам закону і принципам моралі.
На нашу думку, багато що в поглядах учених на ці прийоми зумовлюється їхньою назвою, а не змістом. Насправді це проблеми найраціональнішого спілкування слідчого, в основі яких лежать рефлексія, когнітивна емпатія, правомірний психологічний вплив, без яких розслідування втрачає свій владний характер. Вони завжди здійснюються в рамках кримінального процесу, а сутність їх підпорядковується законам логіки і психології, моральним принципам. Як свідчать результати дослідження позицій 300 досвідчених слідчих України, такі прийоми слідчі використовують для вивчення особи обвинуваченого перед проведенням допиту в 80 % випадків, при обшуку — в 53,4 %, під час очної ставки — в 70,7 %, при відтворенні обстановки і обставин події — в 65,9 % випадків. Для збирання криміналістичної інформації про вчинений злочин досить успішно застосовують науково-технічні засоби й методи. Із 300 опитаних слідчих більш як половина з них використовують науково-технічні засоби, фотозйомку — 58,6 %, звукозапис — 47,2 %, пошукову техніку — 19,9 %, відеозапис і кінозйомку — 4 %. Це дані, що безпосередньо стосуються використання науково-технічних засобів слідчими по справах, які є в його провадженні.
Аналогічні результати отримано і стосовно використання технічних засобів усіма підрозділами міських і районних відділів внутрішніх справ. Дані анкетування понад 120 їх керівників показали, що працівники цих апаратів недостатньо поінформовані про можливості використання конкретних науково-технічних засобів і тактичних прийомів у повсякденній практиці. На запитання: “Як використовуються науково-технічні засоби у вашій діяльності і в практиці вашого підрозділу?” відповіді керівників розподілилися так: мальовані портрети використовують у 51,8 % випадків, ідентифікаційний комплект малюнків (ІКМ-2) — в 11,4 %, порошки на феромагнітній основі — 67,3 %, субліматор парів йоду — в 6,2 %, вимірювальну зйомку — в 58,8 %, одорологічну інформацію — в 15,9 %, кінозйомку — в 44,5 %, відеозапис — у 12,7 %, звукозапис — в 94,1 % випадків.
Сьогодні етичні проблеми допустимості засобів одержання інформації від підозрюваного і обвинуваченого досліджуються за двома напрямами. Одна група вчених намагається визначити перелік етично недопустимих засобів, наприклад, контактних вимірювань емоційного експерименту. Представники другої групи розробляють критерії правової й етичної допустимості сучасних науково-технічних засобів, що використовуються в інших галузях знань для отримання інформації від людини. Цей напрям видається перспективнішим і розвинутий у працях Р. Бєлкіна, Ю. Зархіна, А. Ратінова, П. Елькінд та інших.