Іноді для поділу технічних методів збирання інформації застосовують здебільшого функціональне призначення або мету отримання зразків для експертного дослідження, наприклад, для виявлення невидимого тексту документа тощо. Таким чином, для класифікації методів збирання інформації використовують три засади: вид інструментарію; закономірності фундаментальних наук; функціональне призначення або мета застосування. В криміналістичній літературі окремі автори називають й інші класифікаційні ознаки, наприклад, суб’єкт діяльності, вид досліджуваного об’єкта, що дає змогу поділити окремі (спеціальні) методики на дактилоскопічні, виявлення слідів ніг, знарядь злому, фіксації чи дослідження слідів транспортних засобів тощо.
Усе це свідчить про те, що в криміналістиці єдиної класифікації методів збирання (отримання) інформації із застосуванням технічних засобів не існує.
Оцінюючи опубліковані класифікації методів, на наш погляд, заслуговує на увагу їх поділ за призначенням на два загальні види:
• методи пошуку, виявлення, фіксації і вилучення джерел інформації, що їх застосовують безпосередньо слідчий і орган дізнання;
• методи дослідження матеріальних відображень злочину, які долучаються до справи як речові докази.
Перший вид методів реалізується в ході слідчих дій і оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і закріплення їх матеріальних джерел — слідів рук, ніг, знарядь злому, пострілу, а також документування явищ, дій, процесів, пов’язаних з підготовкою, вчиненням злочину і маскуванням слідів. Цей вид різних за призначенням загальних і спеціальних методів у літературі іноді називають методами слідчої й оперативно-розшукової діяльності. Р. Бєлкін запропонував називати їх методами “польової криміналістики”.
Другий вид становлять здебільшого загальні і спеціальні аналітично-діагностичні методи, що використовуються під час попереднього та експертного дослідження. Ці методи в літературі називають лабораторними, науково-дослідними, або експертними. Всі ці назви умовні, оскільки в теорії і практиці розроблено предметні класифікації методів криміналістичних досліджень, в яких основою поділу вибрано вид судової експертизи: почеркознавчої, авторознавчої, трасологічної, судово-балістичної, портретно-криміналістичної тощо.
При розслідуванні злочинів значне місце у збиранні інформації займають органолептичні методи, зокрема візуальні. Психофізіологічну основу цих методів складають відчуття як результат реакції впливу матеріального середовища на орган тіла людини, де є чутливі нервові закінчення (рецептори). Викликані збудження передаються на нервову тканину і зрештою в мозок людини. Отже, відчуття — початкове джерело усіх наших емпіричних знань про явища, факти, події тощо. Відчуття забезпечує слідчому за допомогою органів чуттів сприйняття відповідної інформації при проведенні слідчих дій. За допомогою їх формуються уявлення (образи) про запах, колір, смак, температуру та різні властивості та якості предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. Відчуття є передумовою і підставою для складніших пізнавальних процесів (сприйняття, уявлення, мислення).
Почуттєві відчуття опосередковують усю діяльність слідчого, хоч би в якій формі вона виявлялася. Наприклад, під час огляду трупа його температура спочатку визначається на дотик — труп холодний чи теплий, шкіра суха чи волога. Ця початкова органолептична інформація є вихідним матеріалом для приблизного встановлення часу настання смерті і стадій розвитку посмертних трупних явищ.
Органолептичні методи — це процедури, в яких основним інструментом є здебільшого органи чуттів (зору, слуху, нюху, дотику). Методи органолептичного сприймання інформації іманентні, а тому суб’єктивні, їх результати потребують корекції з урахуванням впливу суб’єктивних і об’єктивних чинників. Тому при використанні джерел особистої інформації, наприклад, під час допиту, пред’явлення для впізнання, експерименту тощо, необхідно встановлювати таке: хто і в якому стані спостерігав, в яких умовах зовнішнього середовища воно відбувалось.
Сьогодні в слідчій практиці поки що не існує приладів, які визначали б наявність запаху згорілого пороху в каналі ствола зброї та гільзах, знайдених на місці події, або запаху отруйної речовини тощо. Ці й інші подібні сліди поки що розпізнають і диференціюють за допомогою органів нюху, а наслідки відображають за допомогою словесного опису в процесуальних документах. Наприклад, у протоколі огляду зазначається наявність запаху, що відчувається в приміщенні, в якому виявлено труп; при огляді зброї і слідів пострілу описується наявність запаху в каналі ствола зброї або в гільзі.