З прадавніх часів слідча практика застосовувала в своїй діяльності логіку. Логічні засоби збирання інформації являють собою раціональний рівень пізнання. Почуттєве сприйняття може дати знання лише про зовнішній бік досліджуваного об’єкта, а мислення проникає вглиб, розкриває його істотні зв’язки і закономірності. Тому логічне мислення є найвищою формою іманентних засобів, що дає змогу переходити від конкретно-чуттєвого сприйняття через абстрактне мислення до практики.
Логічні засоби — це іманентні знаряддя праці, які залежать від рівня інтелектуального розвитку, професійних знань і практичного досвіду. Наукову основу їх складають світогляд, логічні закони мислення, спеціальні фундаментальні і прикладні знання. Ефективність логічних засобів найяскравіше виявляється в діагностиці, моделюванні й прогнозуванні (наприклад, обставин, що підлягають доказуванню), плануванні, розслідуванні, організації пошуку по “свіжих” слідах, при виконанні окремих слідчих дій. За даними опитувань, проведених у 1995-1996 рр., в 71,2 % випадків слідчі прогнозують поведінку обвинуваченого перед допитом, в 96 % складають план завжди і лише в 3,1 % випадків не складають його зовсім.
Наукові й досвідні знання досить близькі до логічних, оскільки вони є надбаними і служать основою раціонального пізнання. Разом з тим вони відрізняються у функціональному плані. Логічні методи — це інструменти оперування науковими і досвідними знаннями як фактичним матеріалом для дослідження. В практичній діяльності вони є засобами, прийомами, рекомендаціями дослідження конкретних об’єктів. Тому професійні і прикладні знання доцільно відносити до органолептичних, іманентних засобів праці слідчого.
Метод у широкому розумінні — це упорядковане спрямування пізнання до визначеної мети, шлях дослідження. Сутність криміналістичного методу можна сформулювати як єдність мисленого уявлення про спрямування і зміст діяльності, що здійснюється сукупністю взаємопов’язаних і взаємообумовлених практичних операцій. Наприклад, опис людини за способом словесного портрета, одержання розгорнутого зображення циліндричної поверхні кулі тощо.
Тактичний прийом у літературі єдиного визначення не має. Так, А. Дулов і І. Нестеренко розглядають його як факультативні рекомендації, Р. Бєлкін — як раціональний і ефективний спосіб дії, М. Селіванов визначає прийом як лінію поведінки слідчого.
На нашу думку, прийом з етимологічного боку — це рекомендації, а з діяльного — система процедурних правил виконання певних дій чи операцій у широкому його значенні. Тактичний прийом можна визначити точніше, якщо співвіднести його з поняттям методу. Останній являє собою сукупність упорядкованих прийомів із застосування засобів для досягнення поставленої мети. Метод і прийом, таким чином, відносяться, як рід до виду. Отже, тактичний прийом можна інтерпретувати як елемент практичної реалізації методу. Тому прийоми можна зарахувати до органолептичних засобів, хоча вони і являють собою здобуті знання для суб’єкта, який пізнає.
Тактичний прийом — поняття видове стосовно криміналістичного прийому. В криміналістиці розрізняють технічні, тактичні, організаційні, органолептичні, оперативні та інші прийоми. В науці криміналістиці використовуються різноманітні підстави для класифікації прийомів:
• за ступенем законодавчої регламентації — обов’язкові й факультативні;
• за видом використовуваних знань — техніко-криміналістичні, психологічні й логічні;
• за цільовим призначенням — організаційні, тактичні, оперативні;
• за ступенем гласності — гласні й негласні (таємні);
• за суб’єктом, який використовує прийоми, — слідчі, судові, експертні, оперативні;
• за характером використовуваних знарядь (засобів) — органолептичні й змішані;
• за часом використання у слідчій дії — підготовчі (організаційні), робочі, тобто прийоми безпосереднього виконання слідчої дії;