Слідчі органолептично виявляють емоційний стан обвинуваченого, вольові якості, риси характеру, інтереси, його ставлення до оточуючих і органів розслідування і, найголовніше, оцінюють реакції, виявлені рухом, а також судинно-вегетативні реакції. Оцінка й дешифрування психофізіологічних реакцій обвинуваченого дали змогу слідчим ефективніше здійснювати пошук схованих предметів у місцях, наближення до яких підсилювало зміну параметрів обшукуваного (хвилювання, почервоніння або збліднення обличчя); ставити допитуваному контрольні запитання в числі нейтральних, на які 39,1 % допитуваних давали правдиві відповіді; приймати рішення про проведення допиту в той момент, коли допитуваний почав вагатися в доцільності зберігання вибраної раніше лінії на відмову.
3. Прийоми, що спонукають допитуваного до дії у бажаному для слідчого напрямі. Будь-який інтерес спілкування являє собою обмін інформацією між партнерами. В структурі спілкування розрізняють три її аспекти: комунікативний (спілкування як обмін інформацією), інтерактивний (спілкування як взаємодія) і перцептивний (спілкування як сприйняття людьми один одного). Дослідження трьох аспектів процесу спілкування показує, що зміст кожного з них включає сукупність певних способів впливу індивідів один на одного. Тому вплив притаманний спілкуванню взагалі, більше характерний для обміну інформацією між слідчим і обвинуваченим, а також спрямований на досягнення мети кримінального судочинства. Для слідчої діяльності характерне подолання опору з боку незацікавлених в успішному розслідуванні справи осіб. Очевидно, немає іншого виду діяльності людини, успішному виконанню якої так активно опиралися б зацікавлені люди і групи людей. Тому в стадії попереднього розслідування в рамках процесуального закону на особу обвинуваченого психологічно впливають з метою отримання об’єктивної інформації про подію злочину. Існуючі в спеціальній літературі заперечення про недопустимість будь-якого психологічного впливу слідчого на обвинуваченого необґрунтовані, оскільки без нього не можна вирішити завдання боротьби зі злочинністю. Вчені-криміналісти вирізняють такі прийоми впливу на допитуваного: переконання (Г. Пантелєєв), постановки і варіювання розумових завдань, регульованих спілкувань, методи прикладу (А. Дулов), емоційного експерименту (М. Порубов), використання стану емоційної напруженості допитуваного, постановки несподіваних запитань (А. Васильєв, Л. Карнєєва), навіювання (А. Васильєв), морального стимулювання (А. Ямпольський), раптового пред’явлення доказів і постановки запитань, що спрямовують мислення допитуваного в потрібному для слідчого напрямі (В. Коновалова) та інші.
У структурному плані будь-який прийом, що підштовхує допитуваного в бажаному для слідства напрямі, складається з психологічних і логічних компонентів, а також засобів його реалізації в конкретній ситуації. Психологічними компонентами тактичного прийому є сам вплив на психіку допитуваного; логічні компоненти — це певні закономірності мислення, використовуючи які, слідчий конструює і застосовує тактичний прийом; засоби використання — інструменти, за допомогою яких тактичний прийом здійснюється.
Успіх у цьому залежить від попереднього вивчення особи обвинуваченого. За даними, 99 % слідчих перед застосуванням тактичних прийомів стосовно конкретного обвинуваченого складають письмовий або усний план вивчення особи обвинуваченого, 97,4 % з них вивчали особу обвинуваченого перед проведенням допиту, що давало можливість визначити ймовірну його поведінку під час допиту.
Таким чином, до кола прийомів, що застосовуються для спонукання обвинуваченого до певних дій, належать такі:
• створення в обвинуваченого на підставі зібраної інформації уявлення про поінформованість слідчого про його діяльність у побуті, на роботі й під час вчинення злочину;
• заохочення обвинуваченого наслідувати гідній людині;
• подолання негативної позиції обвинуваченого (стимулювання його особистих позитивних якостей);
• сприяння допитуваному у сприйнятті й усвідомленні потреби подати допомогу слідству;
• навмисне створення умов для прояву стереотипної поведінки в конкретній ситуації;
• придушення волі до опору (наприклад, за допомогою пред’явлення доказів, що викривають допитуваного, звертання уваги на протиріччя в показаннях тощо).
4. Прийоми з’ясування у допитуваного приховуваної інформації. Відомо, що в ряді випадків єдиним джерелом інформації про подію злочину є обвинувачений, який часто стає на шлях затягування слідства. Слідчій практиці відомі різні види впливу на психіку допитуваного, спрямовані на подолання неправдивого викладу інформації. Способи та прийоми впливу різноманітні. Інколи для переконання достатньо спокійного тону, вияву поваги й уважності при спілкуванні, на це вказали 76,4 % слідчих. В інших випадках потрібні скрупульозні логічні побудови усіх можливих варіантів поведінки обвинуваченого; 69,1 % слідчих зазначили, що стосунки, які складалися, значно впливали на якість розслідування.