У криміналістиці поняття інформації і його наукове та практичне значення висвітлюються в працях Ю. Аленіна, В. Бахіна, Р. Бєлкіна, В. Гончаренко, Ю. Грошевого, А. Іщенко, Н. Клименко, В. Коноваловой М. Костицького, І. Котюк, Г. Матусовського, М. Михеєнко, В. Нора, В. Лисиченко, В. Лисицина, В. Лукашевича, М. Польового, І. Постики, М. Сегая, В. Стринжі, М. Салтевського, М. Хлинцова, А. Фокіної, В. Циркаля, В. Шепітька та ін. Проте ці питання залишаються актуальними в криміналістичному значенні.
Інформацію слід розглядати в трьох основних аспектах: прагматичному, семантичному і синтаксичному. Прагматичний аспект пов’язаний з цільовою функцією і використанням будь-якої інформації для приймання слідчим, експертом чи судом відповідного рішення, і взагалі для встановлення істини. Він сприяє відбору потрібної інформації для кожного окремого рівня чи сфери діяльності. Семантичний аспект стосується смислового змісту інформації, визначення зв’язків між окремими її складовими. Синтаксичний аспект розкриває структуру змісту і форми подання інформації, її носії і засоби кодування незалежно від змісту. Такий підхід до інформації пов’язаний з використанням комплексу технічних засобів і є основою технології її обробки.
На сучасному етапі теорія інформації розвивається в трьох основних напрямах: аналіз інформаційної структури різних систем (технічних, фізичних, соціальних, біологічних та ін.); розробка принципів інформаційного відображення; створення технічних і програмних засобів передачі інформації, її зберігання і перетворення різних форм подання інформації, зокрема машинних та інших, на зручні для сприйняття людиною. Оскільки інформація не є фізичним об’єктом, то її одержання, зберігання, передача можуть бути реалізовані без суттєвої зміни носіїв і за мінімальної витрати енергії з допомогою систем мініатюрних і швидко діючих елементів, які дають можливість моделювати різні об’єкти, аналізувати їх властивості та взаємодію і в такий спосіб оптимізувати як процес пізнання, так і практичне використання. Ці напрями розвитку мають важливе значення для вдосконалення розслідування злочинів. Останнім часом у кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі часто використовується термін “доказова інформація” в значенні судових доказів. Разом з тим у чинному галузевому законодавстві цей термін не вживається. За змістом ч. 1 ст. 65 КПК України доказами в кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Згідно з ч. 2 ст. 65 КПК України ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.
Під фактичними даними, зазначається в коментарі до ст. 65 КПК України, розуміють не самі факти чи обставини події як конкретні явища дійсності, а відомості про них, що їх одержують при проведенні слідчих (судових) дій із джерел, перелік яких наводиться в ч. 2 цієї статті. Слід зазначити, що останнім часом перелік джерел доказів у законодавстві дещо розширено. Як докази також можуть бути фактичні дані, одержані і зафіксовані із застосуванням технічних засобів оперативними підрозділами правоохоронних органів при здійсненні оперативно-розшукової діяльності (п. 2 ст. 10 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”, ч. 3 ст. 15 Закону України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”), а також відомості про факти, зібрані адвокатом при здійсненні своєї професійної діяльності (ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”).
Порівняно з наведеним процесуальним визначенням доказів і їх джерел, на наш погляд, галузеве предметне криміналістично значуще поняття інформації значно ширше, оскільки воно поряд із зазначеними джерелами доказів включає таке:
• відомості про функціональний бік протиправної діяльності, ту систему дій і відносин, яка становить механізм окремих видів злочинів, а саме — дані про суб’єктів злочину, їх ставлення до своїх дій і їх наслідків; дані про предмет злочину та його результат, а також осіб, які були співучасниками події, та ін.;