Криміналісти часто мають справу з ситуаціями, коли треба з абсолютною впевненістю сказати, що голос якоїсь людини належить саме їй, а не комусь іншому. Особливо коли цей голос вже записано на магнітофон, диктофон чи автовідповідач. Як відомо, у нашій судовій практиці магнітофонні записи довгий час не визнавалися речовими доказами. Злочинець міг безкарно погрожувати жертві, вона могла до суду принести плівку з фонограмою діалогу, але марно. Зараз завдяки працівникам Української академії внутрішніх справ, Донецького інституту проблем штучного інтелекту, Національної академії наук і Міністерства освіти і науки України створено системи і комплекси ідентифікації особистості на принципах мовної індивідуальності. Системи ці досить складні і головне — наукомісткі. Основою комплексу, що важить 20 кг і розміщується на столі експерта, є сучасний комп’ютер, спеціальний пристрій для очищення від шумів, а також унікальна програма для виконання порівняльного аналізу, яка забезпечує введення обстежуваної фонограми до комплексу визначення дослівного змісту, обчислення частотних характеристик мови конкретної особи.
Власне, можна сказати, що криміналістика (слідча, експертна і судова практика) отримала ще один дієвий засіб у розслідуванні злочинів. Тому тепер у рецидивістів, крім відбитків пальців, треба відбирати і зразки мови. Така фонотека може стати в пригоді не тільки в Україні, а й в усьому світі. Нові розробки вже знайшли широкий попит серед практичних працівників правоохоронних органів. Уже виконано кілька дуже складних фоноскопічних експертиз, висновки яких були основними доказами в розкритті тяжких злочинів у Маріуполі, Донецьку, Костянтинівці та інших містах.
Таким чином, проблема вивчення особистості — один з актуальних напрямів наукових пошуків останніх десятиліть. Особистість — безмежний предмет дослідження багатьох наук. Невичерпна ця проблема і для криміналістики.
Здійснені в останній час дослідження, накопичені в цій галузі дані потребують узагальнення, систематизації і впорядкування, а таке узагальнення повинно розвиватись як криміналістична теорія встановлення особистості, яка може бути інтегровано виражена через філософські, психологічні, біологічні, правові уявлення, через їх співставлення і наукове обґрунтування. Основний зміст криміналістичної теорії встановлення особистості може бути виражений так: ядро теорії повинен складати аналіз структури особистості через її сліди — відображення в навколишньому середовищі.
Особистість сучасної людини є вершиною основної гомологічної гілки розвитку життя на планеті. Поняття особистості почало складатися ще в стародавні часи. Так, у римлян термін “persona” означав маску, яку надівав актор; потім персоною почали називати саму роль, яку він грав: купця, воїна, селянина тощо. Пізніше цей термін генералізувався і став означати реальну роль у суспільному житті будь-якої людини. Таким чином, склалось наукове поняття особистості як свідомого індивіда, який займає певне становище в суспільстві і виконує конкретну функцію.
Способи розкрити сутність особистості за допомогою аналізу відповідей на окремі питання щодо міжособистісних відносин або соціально-культурної діяльності не вирішують проблеми в цілому. Розкриваючи діалектику розвитку особистості, важливо базуватися на методологічному принципі, згідно з яким будь-яке дослідження особистості повинно починатися з розгляду суспільних відносин і виявлення “механізму” їх пошуку в особистому бутті. Розвиток людини зрештою розглядається як результативна сукупність суспільних відносин, що історично склалися, і їх основних тенденцій. Різні суспільства, держави, нації, народи перебувають у певному взаємозв’язку, взаємодії через соціальні, економічні, культурні, правові та інші зв’язки.
Таким чином, сукупність усіх нині існуючих суспільних відносин правомірно розглядати як суперечливу, але все ж таки взаємопов’язану історичну систему, яка відтворює певний етап соціального розвитку всього людства.
Сутність особистості реалізується в її існуванні. Тільки єдність сутності і буття в їх становленні і розвитку дає можливість зрозуміти все існуюче. Зміст внутрішнього світу людини, який є соціально детермінованим, набуває згодом тієї самостійності, яка і дає змогу говорити про існування індивіда як особистості, виступаючи тепер певною мірою вже самостійним фактором стосовно суспільних відносин. У цьому і полягає одна із фундаментальних суперечностей особистості. З одного боку, сутність людини начебто “запрограмовано”, вона ніби-то зовні індивіда, зовні його неповторного існування. З іншого — будь-які суспільні відносини реалізуються тільки через діяльність людини, яка пов’язана з реальним процесом їх розвитку, зміни ними умов її існування. “Сутність особистості відображає всю сукупність життєдіяльності конкретного індивіда, його спосіб життя, який виявляється в рамках того чи іншого колективу, соціальної групи, суспільного класу, сім’ї, де він функціонує”[12].