Предмет допиту — коло обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту. До їх числа належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Предметом допиту можуть бути будь— які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі.
51. Класифікація допитів
Класифікація видів допиту:
• за суб’єктом проведення допиту (особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор, суддя);
• за процесуальним станом допитуваної особи (допит свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого);
• за віком допитуваного (допит неповнолітнього, малолітнього, особи похилого віку);
• за послідовністю проведення (допит первинний, додатковий, повторний);
• за місцем проведення (на місці події, у кабінеті слідчого, за місцем знаходження допитуваного);
• за складом учасників допиту (слідчий, допитуваний, захисник, педагог, законний представник, спеціаліст, експерт, перекладач);в залежності від використання науково-технічних засобів (із використанням звуко— та відеозапису, без використання технічних засобів).
Допит може бути розглянутий як інформаційний процес. Інформація у процесі допиту може бути класифікована за видами:
• за суб’єктом допиту її можна поділити на такі види:
— інформація, що виходить від слідчого;
— нформація, що виходить від допитуваного;
— інформація, що виходить від інших осіб, які беруть участь у допиті.
• за функціональним призначенням на такі види:
— комунікабельно-забезпечувальну (використовують для забезпечення успішного проведення допиту та встановлення психологічного контакту з допитуваним);
— субстанціональну (спрямовану на з’ясування основних відомостей по справі, що виявляється у постановці питань, які визначаються предметом допиту);
— спонукаючу (використовується у разі, якщо допитуваний забув важливі для справи обставини або відмовився від їх викладу);
— викриваючу (покликану виявити та викрити неправдиві дані в показаннях допитуваного);
— коригуючу (дозволяє уточнити показання або виявити та усунути викривлення, які є наслідком добросовісної помилки свідка або обвинуваченого).
Інформація, що виходить від допитуваного, може бути класифікована за такими критеріями:
• за характером вираження:
— змістовна (відомості, які повідомляються допитуваним у процесії допиту);
— паралінгвістична (жести, міміка, рухи тіла, звукові явища, які супроводжують мову людини);
— мімічна (мімічні прояви, безпосередньо не пов’язані з мовою допитуваного);
— конклюдентна (рухи, указання на що-небудь, з котрих можна зробити висновок про наміри особи або її ставлення до чого-небудь);
— така, що відображає психофізіологічні реакції (почервоніння або збліднення шкіри обличчя, тремтіння рук, виступання поту та ін.);
• за характером виявлення (така, що вільно викладена, та викладена із спонуканням);
• за характером відображення дійсності (така, що відповідає дійсності, і така, що не відповідає їй).
52. Порядок та послідовність підготовки до проведення допиту
Підготовка до проведення допиту включає:
— визначення кола осіб, які підлягають допиту;
— визначення послідовності їх допиту;
— визначення предмету допиту та вивчення матеріалів кримінальної справи;
— вивчення особи допитуваного;
— підбір речових доказів та інших матеріалів для пред’явлення допитуваному;
— вирішення питання щодо часу та місця допиту, способу виклику на допит;
— отримання спеціальних знань, які можуть знадобитися під час допиту;
— визначення переліку необхідних технічних засобів фіксації допиту та їх підготовку;
— визначення учасників проведення допиту;
— складання плану допиту.
Момент проведення допиту щодо певної особи визначається слідчим виходячи із конкретної слідчої ситуації. Відносно окремих категорій допитуваних момент проведення допиту визначено безпосередньо КПК України:
— якщо підозрюваний затриманий, або до нього обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, то допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту — не пізніше 24 годин після затримання (ст. 107 КПК України);
— допит обвинуваченого слідчий повинен провести негайно після його явки чи приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред’явлення йому обвинувачення (ст. 143 КПК України).
Допит проводиться удень. Заборонено проводити допит у нічний час, крім випадків, коли існуючі обставини вимагають негайного проведення допиту.
53. Способи виклику та місце проведення допиту
Особа може бути викликана на допит:
— повісткою по пошті або через кур’єра;
— телеграмою або телефонограмою;
— повідомленням по телефону безпосередньо особі, яка підлягає допиту;
— через адміністрацію ізолятора тимчасового тримання або слідчого ізолятора (затримані або взяті під варту підозрювані та обвинувачені).
У повістці, телеграмі, телефонограмі зазначається: хто і в якості кого викликається, куди, на який час та до кого необхідно прибути.
Місце допиту:
— кабінет слідчого,
— місце події;
— місце проживання чи знаходження допитуваного (ізолятор тимчасового тримання, слідчий ізолятор, санаторій тощо);
— місце роботи;
— лікувальна установа (з дозволу лікаря).
54. Тактичні прийоми допиту
Загальні тактичні прийоми допиту:
— прогнозування та планування допиту (власне підготовка до допиту);
— встановлення психологічного контакту;
— викладення показань у формі вільної розповіді;
— постановка запитань;
— пред’явлення доказів;
— актуалізація забутого в пам’яті допитуваного;
— оголошення показань інших осіб;
— допит на місці події;
— роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину;
— переконання у необхідності надання допомоги органам розслідування тощо.
Основні тактичні прийоми допиту:
— маскування цілей допиту;
— створення враження поінформованості слідчого;
— обмовлення;
— раптовість при допиті.
Види типових ситуацій допиту:
— повідомлення правдивих показань;
— добросовісна помилка допитуваного;
— суперечності у показаннях допитуваного;
— відмова від дачі показань;
— повідомлення неправдивих показань.
Найпоширеніші тактичні прийоми допиту:
1. Встановлення психологічного контакту:
— бесіда з допитуваним на сторонню тему або на тему, що становить інтерес для слідчого;
— демонстрації слідчим поінформованості.
2. Актуалізація забутого в пам’яті допитуваного:
— постановка допитуваному нагадуючих запитань;
— допит на місці події;
— оголошення показань інших осіб.
3. Викриття неправди в показаннях. Виділяють шість підсистем, характерних для допиту обвинуваченого (підозрюваного):
— викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим своєї вини і висуненні ним своєї версії;
— викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваченим своєї вини;
— подолання замовчування обвинуваченим фактів, які інтересують органи розслідування;